Події книжки, написаної в оригіналі українською мовою, під назвою “Франческа: повелителька траєкторій” розгортаються на базі NASA, де дуже різношерстна команда керує рухом супутників навколо Землі. Написав книжку Дорж Бату, він же Андрій Васильєв.
Цю книжку стандартно хвалять за оригінальну ідею і чудовий гумор, а сварять через ситуацію навколо автора, яка виникла пізніше. Ви ж мене знаєте: я все роблю не так, як нормальні люди. Тому хвалити і сварити буду по-своєму. Почнімо з останнього.
Що мені не сподобалося
1. Забагато алкогольних жартів
Я готова погодитись, що тут, у цій книжці, ці жарти дотепні. Утім, я була б рада, якби замість них були якісь інші. Я не люблю алкоголь, давно його не п’ю і не люблю, коли пиячать, бо я знаю, що йде у комплекті. Але це одне. Інше — це те, що автор сповідує буддизм. У буддизмі для мирян лише 5 заповідей (у християнстві — 10). Лише п’ять. І утримання від алкоголю — це одна з них і, в принципі, найпростіша до виконання. Отак пальчиком автору зроблю: ай-яй-яй!
Що мені сподобалось
1. Гендерні ролі
Автор — чоловік і у цій книжці він багато пише про героїню-жінку Франческу. Мені дуже подобається, як він це робить.
Він показує багатогранність Франчески. Вона розумна, робить дуже складну роботу. Вона самостійна і не користується допомогою батьків. Має сильні етичні переконання. Вона здатна себе захистити. І водночас — вона така маленька, вразлива, має почуття гумору і співчуття до людей, комах і тварин. Вона часто потрапляє у незручні ситуації, вміє звернутися по допомогу і бути вдячною за неї.
Де ви бачили у сучасній укрліті, щоб чоловік так писав про жіночого персонажа?
Величезна рідкість. Величезна.
Коли ж чоловічі персонажі, головний герой зокрема, приходять на допомогу Франчесці, то вони це роблять не тому, що вона дурна чи слабка. Не тому, що вона жінка. Не тому, що мають на неї сексуальні зазіхання. А просто тому, що це у біді людина.
Жіночий персонаж, який не сексуальний об’єкт і не мама, а просто людина. Чоловічий персонаж, який сприймає її як рівну собі, але інакшу. Чоловік, який не чекає від жінки захоплення. Чоловік, який не впадає в нерви при виді жіночих сліз, не додає ще від себе звинуваченнями, а намагається усунути їхню причину, — це рідкість. Навіть як літературні образи.
2. Апельсини
Під впливом книжки я почала щодня їсти апельсини. Там дуже смачно описано їхнє поїдання. Для героїні це повсякденна справа. Думаю, для мене це теж може стати дуже хорошою звичкою.
3. Атмосфера у колективі
Я аж згадала старі добрі часи. Коли люди переважно ходили на роботу, багато часу там проводили. Цікавились колегами, встигали близько здружитися. Дуркували разом, розв’язували всі ті самі незручні непередбачувані ситуації. У мене теж так колись було, це теплі спогади. Потім у життя прийшов онлайн з усіма його перевагами і недоліками — і такі колективи стали рідкістю. Навіть якщо люди ходять на роботу і багато часу проводять поруч із співробітниками, зараз усе одне є дистанція. Кожен у своєму телефоні… Є, звісно, винятки. Але я трошки поностальгувала за часами, коли часто було інакше.
***
Ось такі у мене враження від книжки.
Якщо ви знаєте інші приклади, де сучасні українські чоловіки-автори так або краще пишуть про жінок у художній літературі, поділіться, будь ласка, у коментарях.
Залишити відповідь