Ми любимо своїх малят, а кішки люблять своїх. Інколи нам доводиться бути з дітьми суворими чи приймати складні рішення, наступивши собі на серце. Бо так краще для них.

Того року сніг випав у перших числах грудня — й одразу багато. Він хрустів у мене під ногами, коли я йшла до закинутого гаража, щоб погодувати котомаму із синочком. У нашому дворі дзеленчав радісний дитячий сміх. Старші діти каталася на санках, кидалася сніжками та намагалася ліпити сніговиків. Менші, надійно упаковані в комбінезони, тримали батьків за руки, невпевнено ступали холодними тротуарами й великими очима розглядали все навколо. Для багатьох із них ця зима була першою, тож новинкою, казкою, відкриттям.

Я здалека побачила чорний силует Кузі на фоні припорошеної снігом цегляної стіни. Котик теж помітив мене та радісно кинувся назустріч. Раптом він послизнувся на замерзлій калюжі — і на його мордочці я помітила сильне здивування. Кузя відкривав для себе світ разом з усіма законами природи. Коли опинився поруч, я нахилилася, щоб його погладити, і помітила, що він тремтить від холоду. Його шерсть ще не була такою густою, як у дорослих котів. На мені було утеплене пальто, проте холодне повітря пробиралося й під нього. А як тому, у кого немає жодного одягу?

Кася спостерігала за нами від уламка бетонної плити, що слугував імпровізованою їдальнею біля гаражного віконця. Коли ми наблизилися до неї, вона правою лапкою обійняла сина за плечі та зазирнула йому в очі. У цьому жесті я прочитала: «Ти молодець, ти хоробрий, ти не побоявся бігти по снігу до тієї, що нас годує. Роби так завжди. Пишаюсь тобою!» Мабуть, через холод коти накинулись на їжу, яку я їм принесла, з особливим апетитом. Я стояла поряд і дивилась, як жадібно вони ковтають шматочки вареної курки, й думала: а що, якби не я? Чи змогли б вони пережити цю добу чи цей тиждень? А цю зиму?

Мені спало на думку, що в гаражі немає опалення. Це означало, що температура всередині приблизно така сама, як і назовні. Тобто морозна. Я уявила, що вони, мабуть, сплять там, притиснувшись одне до одного серед нікому не потрібних запчастин чи інструментів — і мені стало дуже шкода кицьку та кошенятко. Зранку я ходила в підвал багатоповерхівки, де жила, аби принести з нашої комори банки з консервацією. У підвалі проходять труби центрального опалення, тому там було дуже тепло, навіть жарко. Там також було вентиляційне віконечко, схоже на гаражне. Я подумала, що цей підвал міг би стати гарним місцем для зимівлі котосім’ї. Тож я узяла на руки кошенятко і, постійно говорячи лагідні слова та приманюючи залишками їжі його маму, відвела котосім’ю до підвалу. Там було тихо й спокійно, проте Кася насторожено оглядала все навколо. А Кузя підчистив залишки курки з мисочки, притиснувся боком до теплої труби — і за мить заснув. Він солодко сопів, і його круглий, як барабан, животик повільно здіймався. Кася підійшла ближче, подивилася на нього довгим поглядом, а потім перевела на мене свої зелені очі. В її очах я прочитала: «Дякую, що нагодувала та зігріла мою дитину». Я кивнула й відчула, як на очі навертаються сльози.

Я залишила їх ночувати там, а сама повернулась у квартиру, до сім’ї. У голові крутилися думки про те, чи почнуть скаржитися сусіди через нових мешканців у підвалі. Але й залишити котів у холодному гаражі мені не дозволяло серце. Я поділилася переживаннями з чоловіком, і він сказав:

— Пригадую, що минулого тижня на зборах сусіди з квартир на першому поверсі скаржилися на щурів. Коти — це найкращий спосіб позбутися їх. Нехай би там жили та охороняли будинок від гризунів. Я поговорю з головою будинку.