Українська книжка, написана сто років тому. Відкриття і велике задоволення для мене.
“Дівчина з ведмедиком”, написав Віктор Домонтович.
Сюжет такий: репетитор ходить у родину, викладає для двох доньок-підліток. Старша така вся правильна, спокійна, серйозна. Молодша любить плюшевих ведмедиків і така вона ще дитина… Неправильна, неспокійна, неввічлива — але тим і солодка.
Спочатку здається, що зараз буде непристойний сюжет, який століттями і тисячоліттями повторюється і повторюється з різними персонажами… Старший чоловік і підлітка. Вчитель і учениця. Досвідчений чоловік і незаймана дитина.
Але ні.
Раптом виявляється, що, як казав Подерв’янський, “І не він її, а вона його…” — і я знімаю капелюха перед вмінням і Домонтовича, і Митця підмітити, що у житті буває і так.
Психологічно дуже точно зображені персонажі і стосунки між ними, цікаво і легко читається текст. Занурення в епоху.
Чому про цю книжку я не чула у школі? Чому ми не вивчали її у межах шкільної програми?
Мені хочеться легенько пожарутвати, що, мабуть, через сцену з вінтажним сексом “по-дружбі” між цим репетитором і шкільною вчителькою. Хоча, насправді, там сумна історія із причинами ідеологічного характера.
Чи я рекомендую читати цю книжку? Так. Особливо тим, хто тільки-тільки відкриває для себе чудову українську літературу. Ту, яку хочеться читати просто так, для себе. Ну і відчути той самий жаль до пацана 🙂
Залишити відповідь