Моя перша тисяча сторінок тайської літератури

Почну з того, чому я взагалі взялася читати книжку тайського автора. Тут усе просто: у мене є тайські друзі. Ми спілкуємося, вони часто дуже цікаві речі розповідають. Інколи дають мені несподіваний погляд на ситуації — і це для мене помічне, завдяки цьому я часто знаходжу якесь рішення. Часом друзі просто розповідають про свій досвід, про своє життя, і це теж цікаво. Наприклад, років із 45 тому, одна з моїх подруг була маленькою, і у них був голод. Не було що їсти. Вони тоді палили деревину і їли це вугілля. Це не корисно й не поживно, але давало якесь відчуття ситості. Лікарі їх за це сварили, але вони все одно їли… Бо інколи це було єдине їстівне. Це не тільки в нас є досвід Голодомору. Іншим народам теж часто тяжко ведеться. У всіх людей на планеті є спільний негативній досвід. Хоча це дуже прикро, що через це довелось пройти, втім зараз на це можна подивитися як на точку дотику. Точку порозуміння. Точку співчуття.

У процесі спілкування я зауважила, що хоча дружити з тайцями мені вдається легко (це зараз узагальнення і поправка на мою бульбашку), все ж є моменти, коли я їх не розуміла. Не в плані мови, а в плані вчинків. Наприклад, у великому приміщенні вони схильні збиватися в купку. Хоча могли б дати одне одному більше простору. Або жінки в одному колективі можуть хотіти і з великим задоволенням носити однакові речі. Скажімо, А прийшла на роботу з новою сумочкою. Її колега побачила, прийшла у захват і тепер хоче таку саму. Не подібну, не іншого кольору, не просто цього бренду, а саме ідентичну. Вони вдвох можуть завзято шукати другий екземпляр, а потім удвох радісно ходити з тими сумками. Якщо не знайдеться друга така сама, то А може віддати свою Б. Дивилася я на те і все думала: вони вміють обходитися без заздрощів, без зайвої конкуренції…

Вони взагалі багато такого вміють, що в мене відпадає щелепа. Переважно з області турботи, поваги, соціальних навичок.

Мені захотілося більше дізнатися про країну, з якої походять мої друзі. Я спитала себе, чи колись читала щось із тайської літератури — і тут зрозуміла, що ніколи нічого не те що не читала, але й навіть не чула ані про їхніх митців, ані про якісь твори… Я полізла шукати. Знайшла, мабуть, найвідомішу книжку. Вона називається «Син Північного Сходу» (йдеться про один із регіонів Таїланду). Написав Кампун Бунтаві. Твір перекладено на купу різних мов (але не українську), за нею є фільм і її вивчають у школах.

Англійською книжка називається так: «A Child of the Northeast», автор пишеться так: Kampoon Boontawee.

Тайською називається так: ลูกอีสาน, автор пишеться так: คำพูน บุญทวี.

Книжка величезна, там під 1000 сторінок, утім я прочитала її дня за три (ну добре, я була у відпустці). Вона написана по-простому, по-домашньому. Описує сільське життя. Там немає сюжету як такого, немає головного конфлікту як такого — а у вас загалом вважається, що мусять бути й без них ніяк. Тайський автор пішов іншим шляхом, і вийшло суперово. І я зрозуміла, що так теж можна. Потім я взялася до активної фази роботи над своєю «Це я така в бабу Устю» — і в принципі, трохи запозичила цей тайський підхід до написання. У моїй книжці теж немає сюжету й немає конфлікту (у класичному розумінні), вона просто про родину, про дитинство, про Крим і Україну. Бачите як, книжка грант виграла і я її сама дуже люблю. Свої взагалі складно любити.

Повернімося до тайської книжки. Події відбуваються у селі. Затяжна посуха, немає що їсти. Історія крутиться навколо хлопчика (автора в дитинстві). Люди переважно зайняті пошуком їжі і їїдою. Багато описується, що їдять і як їдять. Як для українського читача, місцями це може здатися, м’яко кажучи, дуже дивним, бо їдять комах, жаб, мангуст, хамелеонів і ще всяке-всяке-всяке… Але знову ж таки, згадаємо Голодомор. У нас теж і таке, і ще й не таке їли…

Щоправда, тайці в книжці дуже винахідливо те все комбінують, присмачують.

Також там описуються різні курйозні побутові ситуації. Позашлюбний секс, лікування, татуювання, розподіл грошей у спільноті, навчання тощо. Цікаво, що всі проблеми, які виникають, люди намагаються швидко, мирно й доброзичливо залагодити. Потім відсвяткувати, що залагодили, і знову їсти. Тільки б було що.

Оця, певною мірою, обсесивність їжею, нагадує мені наші традиції переїдання у свята, надмірні запаси гречки, надмірні закрутки… Мабуть, це все травми, пов’язані з голодуванням.

Також у книжці я знайшла для себе багато відповідей, чому мої друзі поводяться певним чином. Тепер я краще їх розумію. У нас різні традиції, за якими стоїть різна логіка. Поясню на прикладі.

Гроші. Зараз знову будуть узагальнення. Дивіться, у Західному світі гроші — це ресурс індивідуального виживання. Ось це моє, це я або заробила, або успадкувала. Я розстануся з грошима лише в обмін на щось. В Україні вже трохи не так. Це мої гроші, але з друзями, з родиною, з ЗСУ, з волонтерами я можу поділитися просто так. А в Таїланді — ще інакше. Там гроші — це ресурс колективного виживання. Вони потрібні, щоб вистачило на всіх. Ось у цьому різниця. Знову ж таки — узагальнення.

Яка фінансова модель краща? У кожній свої переваги і недоліки. Якщо брати великі проміжки часу, тисячоліття, як на мене, то тайська модель виграє з великим відривом від західної.

Хочу підкреслити, що все у цьому дописі — лише мої спостереження та грубі узагальнення. Я не претендую на всеосяжний культурологічний аналіз, а лише пишу про те, що впало мені у око. Насправді, мій досвід дуже обмежений, але я рада, що мені вистачило цікавості і наполегливості, щоб подужати 1000 сторінок тайської літератури. Це терра інкогніта для більшості українців. Хоча б з тієї причини, що немає перекладів з тайської мови на українську.

Я не знаю, чи вам треба ця книжка. Нагадаю, вона називається «Син Північного Сходу», написав її Кампун Бунтаві. Якщо цікавитеся Таїландом або хочете краще розуміти тайців, то так. Якщо хочете дослідити іноземний літературний досвід, то теж так. В інших випадках, мабуть, ні. Зрештою, я вам уже у двох словах розповіла основне. Основне це те, що наші культури різні. Є спільне, є відмінності. Діалог — це добре.

Нам хочеться, щоби Україну усюди знали, чули, підтримували. Думаю, зі свого боку нам теж пасує проявляти цікавість до інших культур.