Чому редакторка порівняла мою книжку із твором Туве Янссон?
Якщо ви достатньо давно читаєте цей блог, то, мабуть, вже знаєте про моє ніжне ставлення до Мумі-тролів. А як щодо інших творів тієї ж авторки, Туве Янссон?
У неї багато творів, серед них чимало для дорослої аудиторії. Я пробувала їх читати, та після Мумі-тролів мені всі інші здавались не такими яскравими з перших сторінок. Я їх починала і полишала, не йшло. Мабуть, мені потрібно дорости до них — і тепер, озираючись назад, виходить, що я дала собі на це час.
Коли я закінчила основну роботу над своєю книжкою “Це я така у бабу Устю”, то відправила текст редакторці. Це Наталія Пуряєва, мій соратник на письменницькому шляху і просто друг. Вона почала працювати, і в якийсь момент сказала, що їй це нагадує “Літню книжку” Туве Янссон.
“Он як!” — здивувалась я, розуміючи, що настав саме час повернутися до не-Мумі-тролів чудової авторки і подивитися, що ж там так? Яку саме подібність побачила моя редакторка?
Так я взялася читати “Літню книжку”.
Події моєї книжки відбуваються у Криму. Події книжки Туве Янссон — у Фінляндії. Спекотна, щедра краса Криму — і холодна, стримана, навіть скупа, атмосфера берега Фінської затоки. У мене поле, степ. У “Літній книжці” — каміння, скелі. Море — спільний елемент, але це такі різні моря… Тепле південне, де можна плюскатися біля берега, і північне, де виходити в нього на човні — звичайна справа для жінки.
У мене серед персонажів — дівчинка Наталочка (тобто я у дитинстві) і її родина, зокрема столітня прабаба Устя. У “Літній книжці” мало персонажів. Головні героїні — це онука і бабуся (набагато молодша від моєї баби Усті). Ще є тато дівчинки і син бабусі, але він нечасто фігурує у розповіді. Знову: є спільне, та з великими відмінностями.
Моя Наталочка вважає дорослих диваками, які все роблять неправильно. Дивується їхнім звичкам і тому, що вони часто нехтують найкращими речами у світі, зокрема іграми. Маленька героїня Туве Янссон набагато більш сумна, у неї непростий період життя. Обидві говорять зі старшими про життя і смерть, про рай, про правильне і неправильне.
У мене образи бабусь — це переважно про млинці на сковороді, розказані казки, заплетені косички, домашню метушню. У Туве Янссон бабуся зовсім інакша. Більш емансипована. Різка. Пряма. Якщо мене вчили боятися і триматися подалі від небезпек, то бабуся у книжці фінської авторки сповідує зовсім інший підхід: страхи треба вміти зустріти і побороти.
Також спільними є епізоди із сусідами — спільні, але знову такі різні. У мене сусідка — це вредна бабуся, але навколо цього, як часто буває у моєму житті, влаштовується цілий кумедний балаган. Сітком. У “Літній книжці” сусід постає як чужинець, до нього ставляться холодно, навіть з ворожістю.
Дитина — це про початок. Бути дитиною — це дивитися вперед. Бути літньою людиною — це більше про завершення і про погляд назад. Стосунки онуки і бабусі — це про тяжіння одна до одної з протилежних точок крихкої лінії життя.
І найголовніше. Подивіться на своє спілкування з людьми. Переважно їм щось від вас треба, і вам від них теж. Гроші, допомога, порада. Секс. Податки. Послуги. Товари. Дуже зрідка буває так, щоби люди спілкувались просто так, нічого не очікуючи і нічого не вимагаючи одне від одного. Стосунки онуки і бабусі — це рідкісний приклад того, що так буває, що закони цього світу дозволяють і такий формат.
Але тільки для тих, хто його подужає.
Моя книжка більш по-південному яскрава, кумедна, весела. Книжка Туве Янссон — по-рівнічному більш похмура і стримана. Вони обидві не стільки про події чи пригоди, скільки про те, як просто бути. Про цінність часу разом. Про безкорисливі стосунки. У фінській книжці — також про те, як не боятись. У мене — про те, як йти через труднощі і розглядати як опцію можливість потанцювати на своєму столітньому ювелії.
Я довго вагалась, чи варто писати цей допис. Ви зараз можете пред’явити мені нескромність, можете сказати, що дуже нахабно з мого боку порівнювати свій твір з світовою класикою. Втім, все ж вирішила написати. Я звикла дуже довіряти смаку і думці моєї редакторки, а слова Наталії Пуряєвої про подібність книжок були для мене настільки неочікуваними, що я мусила розібратися, що тут до чого. Найкращий спосіб розібратися, це пояснити комусь. Ось і я вирішила написати цей текст, щоб для самої себе достеменно зрозуміти: “Що ж хотів сказати автор?”. Прикол в тому, що автор — це ж я, а будь-яка книжка — це відображення в очах того, хто її читає.
Залишити відповідь