на які не варто витрачати час

Я виходжу з того, що життя коротке. Кількість часу, яку ми у ньому проводимо, обмежена. Кількість грошей, які можемо заробити і витратити, у більшості випадків також дуже обмежена. Я за те, щоб по можливості створювати для себе якомога більше приємних моментів — у найбільш здоровому розумінні.

Від книжок можна отримати купу задоволення і користі, тільки от їх багато. Дуже багато. Скільки їх можна прочитати за життя? Припустимо, по одній на місяць. Це 12 книжок на рік. Скажімо, за 70 років це 840 книжок. Не так і багато, враховуючи, що їх написано сотні мільйонів.

Книжок багато, але чи всі вони цікаві і варті уваги? Відповідь проста: ні. Текст деяких відверто поганий. Деякі просто не до смаку.

Я хочу, щоб ви витрачали свій час і гроші на ті твори, які будуть вам у радість і користь. Тому зараз я коротко розповім, які книжки ви можете спокійно оминати. Це допоможе вам орієнтуватися у книгарнях (як онлайн, так і офлайн), заощадити гроші і збільшити частку пречудових книжок, які ви читаєте.

Отже, книжки цих типів я не рекомендую читати:

Тип 1: Кон’юнктурні

Що це означає? Це книжки, які швидко пишуться з якогось приводу. Швидко злітають, ще швидше згасають. Таких книжок багато. Раджу навчитися їх розпізнавати і просто оминати.

Щоб нікого не ображати, наведу приклад вигаданий. Пам’ятаєте нещодавню історію з “Don’t push the horses”? Люди швидко завалили увесь інтернет мемами, мало не на другий день з’явились футболки та інший мерч у магазинах. Уявімо, що і книжку таку швиденько хтось написав і видав. Наклад, ймовірно, швидко б розлетівся. Але що далі? А нічого.

Вже через три роки ніхто не згадає, чому це було модно і про що взагалі йшлося. Ви теж не згадаєте, про що була книжка, навіщо ви її купили, навіщо читали, чому це було смішно і чи взагалі було.

Витратьте ці гроші і час на щось більш значиме.

Тип 2: Графоманські книжки

Це такі книжки — зневага до читача. В ідеалі, на мою думку, книжка має бути діалогом. Тобто автор старається зробити крок назустріч читачеві і викладає свої думки зрозуміло, чітко, змістовно. Так, щоб у тексті легко було розібратися і за подіями було легко слідкувати. Це повага. Автор думає приблизно так: “Як би так написати, щоб мене зрозуміли”. Читач, своєю чергою, робить крок назустріч авторові і старається зрозуміти те саме класичне “що хотів сказати письменник”. У графоманів інакше: “Це я написав, бо міг, це ваші проблеми, як ви то збираєтесь читати”. Зневага.

Як впізнати графоманську книжку:

1. Довгі описи, які не мають відношення до сюжету

Наприклад, персонаж може 20 сторінок повертати ключ у дверях, а книжка взагалі про те, як хірург робив операцію.

2. Діалоги ні про що

3. Надмірне використання прислівників

для опису стану або дій персонажів (“вона задумливо…”, “він нестямно…”, “вони шалено”…). Чому це погано? Бо це дуже примітивний спосіб передати думку. Добре було б знайти спосіб зробити це більш оригінально, вишукано.

4. Високопарність і штампи

(“багряне небо”, “зірка провидіння”, “жало кохання”, “одисея життя”). Чому це погано? Бо, як казав Кучма, “Це вже було”. Також такі слова (якщо тільки вони не доречні конкретно у цьому місці цього твору) використовуються, щоб створити ілюзію інтелектуальності. Це фантом, обман.

***

Увага! Є нюанс. Не плутати з артхаусною літературою. Будь-що з цих пунктів може прегарно спрацювати для дуже нестандартних книжок. Втім це велика рідкість, у дикій природі майже не зустрічається

***

Якщо ж казати узагальнено, не треба вам книжки, де автор до вас погано ставиться. Читайте щирі, цікаві, доброзичливі, по-справжньому розумні.

Тип 3: Белетристика

Що таке белетристика? Це книжки, які читають для розваги. Вони просто написані, ви швидко перегортатимете сторінку за сторінкою, вам буде цікаво, що там далі. Увагу на сюжеті тримати не складно. Сюди відносяться простенькі детективи, любовні романи, можуть бути і інші жанри теж. Дитячі теж такі бувають. Часто белетристичні книжки видають нескінченними серіями. Скажімо, є певний персонаж, припустимо, жінка-детектив, яка у кожній книжці розслідує нове вбивство.

Цей тип — це плюс-мінус. Власне, я тому і написала, що це допис про два з половиною типи книжок. Оце та сама половина. Поясню.

Що хорошого у белетристичних книжках?

Як мінімум дві речі. Перша: вони допомагають вбити час, коли читач не може зосередитись на чомусь складнішому. Тому белетристика чудово підходить для читання у дорозі, у лікарні, якщо голова ввечері тріщить від розумового перевантаження на роботі тощо. Друге: з ними легко полюбити читання. Часом люди починають з таких книжок, їх починає захоплювати сам процес читання і далі стає цікаво спробувати ще щось, потім ще і ще. Чи я читаю белетристику? Буває. Не часто, але буває. Якщо читаю, то вибираю якусь з максимально нестандартним сюжетом.

Чим погана белетристика?

Тим, що ви собі з неї нічого не зможете взяти. Тим, що вам спочатку перші дві книжки серії можуть здатися захопливими, а потім ви побачите, що всі історії, всі персонажі, всі їхні проблеми написані як під копірку. Тільки тут жінка-детектив, а там котик-детектив, а там підліток-детектив, але це особливо нічого не змінює. І так далі, і тому подібне, і кінця-краю тому немає. Це як їсти, скажімо, листя з дерев. Шлунок набили, але чи є від того користь?

Щоправда, бувають приємні винятки. Я вже писала про книжку «Ажнабія на червоній машині» української авторки. Легка, дотепна, змістовна белетристична книжка. Вона і розважає, і дає нову інформацію, новий погляд на життя.

Висновок

Не купуйте абищо

Не читайте абищо.

Життя коротке, книжок багато.

Ми не можемо собі дозволити читати все підряд.

Вибирайте обачливо.