Країну ніхто не вгадав!
Недавно я написала у соцмережах, що вестиму курс з писацької майстерності за кордоном, онлайн і англійською мовою. Запропонувала читачам вгадати країну Варіантів надіслали багато, але ніхто не вгадав. Та я й сама б не подумала, що доля мене туди приведе. Втім сталася низка неймовірних подій.
Країна називається Кенія. Ми знаємо її пейзажі завдяки мультикам на зразок “Король Лев”, а також каналам про дику природу. У Кенії живуть жирафи і слони, також там вирощують каву. Люди говорять двома мовами: суахілі та англійською, і ми з ними одне про одне знаємо дуже мало. Однак я вже кілька місяців старанно вивчаю їхню культуру і готуюсь розповідати про українську. Виявила, чимало подібного. Наприклад, технологія будівництва традиційних хат: глина, коров’ячі пироги і дах із сухих рослин. Тільки у нас шар матеріалів товстіший, а у них — тонший. Також повага до старших, постійне бажання потішити малят — це спільне. Багатошарові намиста — спільне. Червоні в клітинку тканини племені масаїв наводять мене на думки про наші плахти. Життя, яке вирує, незалежно від ситуації. Ми різні, але у багатьох моментах — ніби відлуння одне одного.
А ще — птахи. У нас спільні птахи. У нас вони будують гнізда, виводять малят, а потім рушають до Африки, зокрема до Кенії. Ті самі лелеки і ластівки літають і в нас, і там. Тільки в різні пори року.
Столиця Кенії — місто Найробі — велике і контрастне. Там є хмарочоси і розкіш, але є й нетрі. Зокрема нетрі під назвою Кібера. Це масштабне стихійне поселення, можливо, на мільйон людей. Ці люди — переважно біженці з сусідніх країн або ті, хто приїхав із менших населених пунктів до столиці в пошуках кращої долі. Біженство і переїзди — це для мене теми близькі й болісні. Досі зберігаю довідку про свій офіційний статус бездомної у 2014 році. Мені тоді велося складно. Втім, людям у нетрях Кібера в рази складніше.
Попри все, саме в районі Кібера активісти взяли і створили мистецький квартал. До речі, це також відгукується мені. Українці теж так вміють: попри все взяти та зробити. І відбулося диво: навколо мистецького центру поступово стало чисто й безпечно. Люди приходять, малюють, видувають скло, вчаться, займаються різним крафтом — і комусь вдається (нехай не всім) вибратися з нетрів. Витягнути себе в краще життя. Силою мистецтва.
Я бачила фото і відео з тамтешніми мистецькими роботами. Перехоплює подих — які вони гарні.
У цьому мистецькому центрі, він називається Kibera Arts District, я допомагатиму людям писати книжки. Заняття проходитимуть онлайн, англійською мовою. Буде група дорослих, яким я розкажу те, що знаю про письменницьку майстерність, поділюсь досвідом, прикладами з життя, з літературних творів. Учасники писатимуть свої книжки для малят. Потім їх проілюструють. Три з них будуть відібрані і видані в Кенії.
Ось такі новини!
Залишити відповідь