Гадаю, єдине, що мені насправді подобалося у початковій школі, — це бібліотека! Книжки, які можна було нагрібати із собою, а потім поспішати додому — s там читати, читати, читати… Шкільні підручники завжди здавалися ну такими важкими, ну такими важкими… Не донести той рюкзак. А художні книжки ніби й не важили зовсім нічогісінько!
Як вибрати з усіх тисяч книжок на поличках ті дві або три, які я заберу із собою сьогодні?
Зараз можна орієнтуватися на відгуки в Інтернеті. Як варіант. Тоді ж було ще далеко до появи Інтернету у широкому вжитку, і орієнтуватися доводилось переважно на оформлення обкладинки та інтуїцію. І, треба сказати, як вони буває підводять зараз, так вони й підводили тоді.
Втім, дорослі мені розказали лайфхак! Треба у першу чергу придивлятися до дуже-дуже потертих книжок. Таких, щоб назву на палітрці вже погано було видно і щоб сторінки розпадалися. Це означало, що книжку багато разів читали, вона популярна, ймовірно, що й цікава. У такий спосіб я тоді знайшла і прочитала багато чудових творів. Допоки бібліотекарка не прикрила мені ту лавочку. Все за класикою: вона не вірила, що дитина може так багато і швидко читати.
Але лайфхак зі мною залишився.
Минулої зими я копирсалася у вживаних книжках у одному Інстаграм-магазині. Мені подобався смак продавчині, я впізнала у ній “свою” — схиблену у найчудовішому сенсі на читанні людину. Кілька примірників я вибрала, щоб купити.
— А Кролів не хочете? — уточнив магазин.
— Яких Кролів?
Виявилось, що мова про “Велика книга кролячих історій”, написала їх Женев’єва Юр’є.
— Книжку давно перестали видавати, нові не продаються. А цю наші діти дуже любили, а тепер вже виросли. Обкладинка і стоірнки тому такі потріпані, — пояснила продавчиня.
Книжка насправді виявилася з обдертими кутиками, подряпана, місцями зім’ятими та розірваними аркушами. Втім, не критично. Така, ніби її зачитували до дірок справжні маленькі кроленята.
У ній — кілька історій про велику родину кролів. Тато, тітка (сестра тата) і діти. Мами немає. Пригоди, описані у книжчі, дуже милі і, гадаю, близькі багатьом малятам. Та й дорослим теж. Наприклад, у одній з історій маленький синочок не хоче переїжджати у новий будинок, бо не хоче розставатися зі старим. Він потай втікає у нього, пробує ночувати у наметі у дворі. Усі переживають, його шукають. Коли знаходять, то не сварять. Натомість тато проситься у намет теж. Там вони сидять і розмовляють про вміння відпускати минуле і приймати нове.
І ще я закохана у ілюстрації. Які вони гарні! Які деталізовані! Скільки у них тепла і затишку! Навіть я, доросла тьотя, ніби поринаю у них із головою. Роздивляюсь. Майже “бачу” і себе там, у кадрі, разом з кроленятами. Або і сама стаю кроленям. Я дуже мало розумію у малюванні, але мені здається, що треба бути (крім професійних якостей) ще й дуже милою людиною, щоб зробити такі ілюстрації.
Ця книжка — це про час разом з дитиною. Можна не тільки читати разом історії і обговорювати події з них, але й придумувати власні сюжети. Наприклад, про столяра, який робить кріселка виключно з вушками. Або про гончара, якому добре вдаються чашки — теж з вушками. Обов’язково! Або про загублену і знайдену річ… І ще мільйон інших.
Зараз вже вийшли друком мої книжки. Вони всі такі нові… А з полички на мене дивиться старенький, кусаний і гризений корінець “Кроликів” — і я все думаю, чи мої твори колись опиняться серед найбільш потріпаних у бібліотеці?.. Чи їх хтось аж так любитиме, що зачитає до дірок?.. Мені про це мріється.
Пошукайте на ОЛХ “Кролячі історії” і купіть їх на подарунок дітям. Або навіть своїй внутрішній дитині.
Чудова книжка.
Залишити відповідь