Коли я була дуже маленькою, мій старший брат вигадував для мене дуже класні ігри. Не знаю, мабуть, ні в кого або майже ні в кого з моїх тодішніх однолітків у нашому містечку і близько не було таких забавок. То ми будували місто, то канатну дорогу для іграшок, то плантацію з вирощування кави, то ще щось… Я була в захваті. Щоправда, братові це давалося часом складно. Хоч скільки б ми бавилися, я хотіла ще! А якщо якась гра все ж набридала, то я просила когось із родини читати мені вголос книжки… Ще! Ще! Ще!
Якщо так розібратися, то брат від відчаю взявся вчити мене читати. Замість нової гри.
Читати самостійно я почала в 3,5 роки — і з великим захопленням. Звісно, усі мої старші видихнули з полегшенням. Це не історія про самовихваляння. Зовсім ні. Я просто хочу розказати, як це зручно, коли дошкільня вміє читати.
По-перше, дорослі інколи лишали для мене записки. Телефони тоді не були поширені, і через накладки з графіками маленьких дітей інколи лишали вдома самих. Тож я отримувала в такий спосіб інструкції: що їсти, що робити і коли чекати на повернення дорослих. Час я теж розуміла, бо годинником мене навчав користуватися тато.
По-друге, місто і все навколо набуло для мене сенсу. Досі пам’ятаю це відчуття. Я читала вивіски, текст на упаковках, заголовки газет, програму телепередач, маршрут авботусів — і я розуміла, що́ там.
По-третє, поки я не вміла читати, мені здавалося, що я все знаю. А тут я почала зустрічати багато незнайомих слів, значень, сенсів… Якось так у мене з’явилося перше розуміння: є куди розвиватися. І хотілося цього.
По-четверте, я зрозуміла, що я читати вмію, а моя прабаба Устя — ні. Про те, як я робила спроби навчити і її, я написала у книжці “Це я така у бабу Устю”.
По-п’яте, книжки і читання відтоді — моє захоплення і любов. Це мої вчителі, це мої друзі.
Коли я пішло до школи, то з величезним здивуванням виявила, що інші діти не вміють, не люблять, не хочуть читати. Потрапляють через це у неприємні — і часом небезепечні! — ситуації. Не знають, що вчителька написала у їхніх щоденниках. Принесли на навчання не той підручник, бо не розуміли текст на обкладинці. Місто і життя для них не має такого сенсу, як для мене, а письмово з батьками вони не комунікують.
Для мене це досі дивно. Тепер я озираюся назад і думаю, що раннє читання уберегло мене від багатьох некомфортних ситуацій і дуже допомогло мені взаємодіяти зі світом навколо. Посудіть самі:
- Я ніколи не мала конфліктів з батьками через читання для школи (з інших причин — так, але з цієї — ні).
- Я могла орієнтуватися у місті сама.
- Я ніколи не переплутувала речі, продукти у холодильнику.
- Я могла сама прийняти ліки, якщо це було потрібно, і зробити це правильно.
- Я могла зрозуміти розклад автобуса.
- Я могла прочитати записку і написати записку.
- Я мала спокійне заняття.
- Мені легко було засовїти шкільну програмуі, бо те, що нам розповідали, скажімо, на географії я могла співставити,наприклад, з пригодами Жюль Верна. Нудно, правда, було страшенно у школі (порівнянно з читанням), але то вже таке…
- Мені книжки підіймали настрій.
- У нас з дорослими були додаткові теми для розмов.
Звісно, зараз інші часи, але я все одно за те, щоб малята читали, — і їм це було в радість.
Що ж робити, якщо дитина не хоче читати?
Як заохотити дитину до читання зараз?
Спробуйте принести дитині комікс про кицю Чі. Хоча б один, а якщо сподобається, то роздобудьте усю серію «Чі. Життя однієї киці». Це робота японської авторки, її звуть Конамі Каната. Є в українському перекладі.
Чим хороші ці книжечки?
Тексту дуже мало, і переважно літери передають вигуки. Це означає, що діти починають розуміти, що літери на папері — це відображення звуків. І що літерами можна написати що завгодно. Це безмежні можливості, діти таке люблять.
Ілюстрації милі та гарні. По-японськи мінімалістичні вишукані. Нехай у малят розвивається гарний смак.
Сюжети пречудові! Дуже хочеться дізнатися, що ж там далі з тією кицею Чі.
Комікс — це чудовий варіант, щоб почати і полюбити читання. З них потім легко перейти до складніших текстів і книжок.
Коштують книжечки, в принципі, доступно. Нові — приблизно 215 грн, щось таке. Якщо брати на OLX, то там можна знайти ще дешевше. Вони мали б також бути у деяких бібліотеках безкоштовно. Можна спробувати спитати.
Українське видання хороше, ілюстрації кольорові. Шрифт якраз підходить для початківців. Книжки можна читати, перечитувати, роздивлятися малюнки, обговорювати їх.
Тож, якщо дитина не хоче читати, запропонуйте їй історії про кицю Чі. З цими книжечками в читання закохатися дуже легко.
Залишити відповідь