Хто любить серіал і фільми про «Абатство Даунтон»? Я дуже люблю! З великим задоволенням дивилася і переглядала їх по кілька разів. Пам’ятаю свою останню зиму в Криму: по-перше, було дуже холодно, довго трималася сніжна й морозна погода. По-друге, я хворіла на всілякі застуди та віруси, тож часто лишалася вдома. Саме перші сезони «Абатства» мене розважали, піднімали настрій і допомагали одужувати.
Серіал подобається мені своєю естетикою. У ньому все вишукане й гармонійне: інтер’єри, зачіски, сукні. Пам’ятаю, що на хвилі популярності проєкту модні журнали навіть робили спеціальні випуски про те, як зв’язати одяг чи зробити прикраси з бісеру в дусі серіалу. Також були колекції біжутерії за мотивами твору.
Також у серіалі пречудові персонажі — їх легко розрізняти, у кожного свій неповторний характер. Мій фаворит — це гостра на язик вдова-графиня у виконанні неперевершеної Меггі Сміт.
Сюжети в «Абатстві» завжди були захопливими. Дочекатися нової серії було справжнім випробуванням — так кортіло дізнатися, що ж там далі!
«Абатство» відкрило для багатьох українців (і для мене зокрема) маловідомий у наших краях уклад життя в Англії сторічної давнини. Те, як велося господарство у великих маєтках. Різницю між обов’язками економки та дворецького. Чіткий розподіл соціальних ролей. Те, як заможні англійці понад усе переймалися питанням, хто з ким одружиться (і ще трошки — акціями фабрик та заводів). Тема заручин і шлюбів простежується і в інших творах тієї епохи (наприклад, у циклах про Дживса і Вустера), але саме в «Абатстві Даунтон» детально та яскраво показано взаємозв’язок між людьми дуже різних статків — господарями та прислугою.
Чи дещо прикрашена атмосфера серіалу? Чи справді такими щасливими почувалися бідняки, працюючи в особняку майже без вихідних і відпусток? Мені складно сказати, якою мірою, але доля ідеалізації у серіалі точно є.
Втім, загалом мої враження уже теплі. Я полюбила Даунтон і знімаю капелюха перед тим, наскільки продумані в ньому деталі. Я б хотіла, щоб фільмів такого рівня якості було більше, але їх мало. Дуже мало.
Якщо ви, як і я, шукаєте більше творів у дусі серіалу, підкажу вам одну книжку. Вона називається «Белгравія», а написав її Джуліан Феллоуз — сценарист того самого «Абатства Даунтон».
Події книжки відбуваються на сто років раніше, ніж у серіалі. Вона не дублює знайому нам епоху, а доповнює її. Це дає можливість порівняти, як змінювалося життя англійців: щось минало назавжди, а щось лишалося незмінним. У «Белгравії» все так само крутиться навколо питань «хто чий родич», «хто що успадкував» і «хто з ким одружиться».
Сюжет розвивається цікаво, а місцями — дуже несподівано. Атмосфера чудова, читається легко й захопливо — рука майстра впізнається на кожній сторінці. До речі, Белгравія — це назва престижного району Лондона, де й розгортаються основні події.
Як і в серіалі, тут ми бачимо дещо підсолоджену картину історичної реальності. Персонажі, можливо, трохи простіші, ніж у телепроєкті, але стиль письма прекрасний, а читання приносить задоволення. Чудова белетристика!
На жаль, перекладу українською поки немає (чудова ідея для наших видавництв, чи не так?). А для тих, хто читає англійською, «Belgravia» — це насолода і поповнення словникового запасу.
Залишити відповідь