Є люди, які у своєму житті переважно будують. Інколи в прямому сенсі: скажімо, будинок чи тротуар; інколи в переносному: стосунки, моделі одягу, концепції. Посадити дерево, полагодити автівку, написати книжку, приготувати борщ — це все в такому розумінні будівництво. Акти творчості. У результаті має вийти щось цілісне, нове, корисне. Приємне.
І є інші люди. Націлені на руйнацію.
Перший висновок, до якого так і тягне прийти: будувати — це добре, а руйнувати — погано. Але це хибна думка. Адже зводити можна й концтабір, а нищити — хвороби, бідність, лінь, байдужість, несвободу чи маніпуляції.
У Львові є парк, який називається «Залізна вода». Він невеличкий, але дуже гарний. Переважно в дикому стилі, що робить його подібним до справжнього лісу. У ньому багато всього: і джерело (звідки й назва), і маленькі міські городики, і годівнички для білок та птахів… Серед іншого — і мурал на стіні. Ось фото.
Я ще пам’ятаю, коли розпис тільки з’явився. Намалювати його — це акт творення. Будівництва. Я не знаю, хто автор, але ходила і милувалася майстерністю виконання. Навіть зараз, якщо ви придивитеся до фото, то побачите, як класно вималюваний носик.
Це випадковість, але поява цього розпису в парку приблизно збіглася з часом, коли я читала книжку «Країна сміху» («The Land of Laughs») Джонатана Керролла, де серед персонажів є бультер’єри. Собаки тієї ж самої породи, що й на зображенні.
Цю породу на вулицях побачиш не часто. Я їх спочатку боялася і не розуміла. Вони здавалися мені надто хижими, схожими на акул. Втім, я кардинально змінила свою думку після прочитання твору. Тепер бачу їх як дуже цікавих, сильних і особливих істот.
Книжка — це такий собі артхаус. Дуже нестандартний твір, ні на що не схожий. Сюжет обертається навколо письменника, який опиняється у певному населеному пункті. Він починає помічати, що з місцевими мешканцями щось не те. Згодом з’ясовується, що люди тут у певному сенсі мають природу бультер’єрів. І що це означає для самого героя?.. Багато чого.
Дуже несподівані рішення. Фінал вражає, як і все в цій історії. І цей мурал на стіні у парку — я все ходила повз і не могла перестати ним милуватися.
Щоправда, згодом знайшовся хтось із тих, хто руйнує. На гарному малюнку з’явилися примітивні вандальні написи. Формально вони патріотичного змісту, але це той випадок, коли я не вірю у щирість. Є набагато кращі способи висловити любов і підтримку своїй країні. Зрештою, майже будь-яка дія краща за це.
До речі, що це? Неконтрольований виплеск заздрощів, що хтось малює краще за тебе?
Той, хто нищить, носить у собі щось, що змушує руйнувати.
Мені дуже шкода зіпсований малюнок, але я все одно люблю проходити повз нього. Все одно досі ним милуюсь. Його краса проступає крізь незграбні розчерки зверху. І як би не було, але навіть акт вандалізму і руйнації теж перегукується із сюжетом «Країни сміху».
Ті, хто створюють, інколи стають заручниками своєї творчості.
Книжка витончена, чудова, цікава й нестандартна. Одна з моїх улюблених. Дуже шкода, що поки що немає українського перекладу. І собаки чудові, і вміти малювати — це прекрасно. Зрештою, і вміння руйнувати теж буває корисним. Руйнувати ж можна старі сценарії, упередження, власні ілюзії… Гадаю, це завжди болісні процеси, але корисні й, мабуть, неминучі.
Тож я ходжу і дивлюся на стіну в парку. На мурал, у якому акт творення бореться з актом руйнації. Все згадую «Країну сміху». Інколи теж думаю про свої книжки і свою роль письменниці. Що це означає для мене?..
Якщо любите літературний артхаус, магічний реалізм і читаєте англійською — рекомендую.
Якщо ви видавець або перекладач, будь ласка, зробіть так, щоб ця книжка з’явилась в Україні!
Залишити відповідь