Сюжет про Нільса та диких гусей знайомий багатьом завдяки ряданському мультфільму з дитинства. Принаймні так було в мене. Я дивилася його багато разів, але те, що ця історія починалася з книжки шведської письменниці Сельми Лагерлеф, дізналася вже дорослою. Будь ласка, не подумайте, що я сумую за «ковбасою по 2.20». Зовсім ні. Я занадто молода для такої ностальгії й занадто мало вірю у дешеве і безкоштовне. Але сам мультфільм я дуже любила.
Мені здається, він дуже відрізнявся від усього, що тоді показували дітям. По-перше, він був повнометражним, і його крутили рідко, лише на особливі свята. По-друге, він був весь змістовний. Хоча пригоди персонажів подекуди перегукувалися з нашим Івасиком-Телесиком, загалом вони сприймалися як несподівані сюжетні повороти. По-третє — темна кольорова гама. Холодні північні відтінки, усе таке не по-дитячому серйозне. Це мені лестило: діти ж понад усе хочуть, щоб їх сприймали як дорослих.
Моя улюблена сцена — про статуї-велетні, що оживають. Мене заворожували пряжки на їхньому взутті. Через багато років я приїхала до Праги й довго розглядала фігури на Карловому мосту. Мені здавалося, що вони дуже схожі на тих героїв і теж потенційно могли б ожити. Принаймні в уяві.
Книжку я взяла до рук ще пізніше, коли несподівано для себе опинилася в статусі біженки в Нідерландах. Це були мої перші тижні там. Період, коли в душі й голові відбувалося надто багато всього: спроби розвернути життя за іншим вітром, адаптація, прийняття змін. Тоді я намагалася вірити, що все на краще, і водночас спостерігала, як одна за одною розбиваються мої ілюзії.
Я шукала щось атмосферне й північне, щоб краще відчути настрій регіону. Виявилося,що знайти нідерландську книжку, де фольклор і міфологія грали б ключову роль, не так просто. Тож під руку потрапив «Нільс» — як найбільш наближена за духом північна історія, доступна мені в тій точці простору й часу.
Виявилося, що книжка має дуже крутий задум. Приблизно 60–70% тексту — це описи природи Швеції: флори, фауни, ландшафтів. Нільс облітає різні землі на спині в гусака, і читачі разом із ним вирушають в оглядову екскурсію. Лагерлеф писала цю книжку як художній підручник із природознавства. Щоб шведські діти захопливо знайомилися з рідним краєм, переймалися його долею так, як долями персонжаів. І вчилися любити свою країну.
Цей підхід я частково запозичила для своєї книжки «Мова: таємниці відьом». Це теж пригоди, де приємне поєднується з корисним. Тільки якщо у шведській казці навчальна частина крутиться навколо природи, то в мене — навколо мови. І сцени з польотами там теж є. Свою книжку я написала вже після повернення в Україну, де живу і працюю зараз.
Раджу прочитати «Нільса» всім, хто цікавиться біологією, географією та фольклором Скандинавії або сусідніх земель. Або тим, хто просто любить добрі пригодницькі історії.
Яке видання обрати? Українською є чимало версій, але більшість із них — сильно скорочені (залишено лише сюжет без краєзнавства).
Якщо ж ви хочете зануритися саме в опис природи, шукайте ці варіанти:
«Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми» (вид. «Ранок», пер. Л. Дубовик).
«Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми» (вид. «Фоліо», пер. Т. Рассадкіної).
Щоправда, це теж скорочені версії, але рне так сильно скорочені. Річ у тім, що оригінал налічує близько 600 сторінок, тому українські адаптації на 250 сторінок — це золота середина для комфортного читання. Через них можна прорватися 🙂
Чудова книжка, чудовий задум. Надихаюсь і навіть трошки поділяю цю навчально-пригодницьку естафету 🙂
Залишити відповідь