Я вчора перегорнула останню сторінку яскраво-помаранчевої книжечки, яка називається «Спокій у кожному кроці». Сьогодні емоції та думки щодо неї дещо вляглися, тож я хочу трошки про неї розказати.
Написав її дзен-буддійський монах. Його звуть Тхіть Ньят Хань, він із В’єтнаму, хоча й велику частину життя прожив у США та Європі. Він навчався у Прінстоні та Сорбонні. Також у Франції він заснував Plum Village — це такий медитаційний центр. За життя встиг написати понад сотню книжок.
Він помер не так давно, у січні 2022-го. Якраз перед повномасштабним вторгненням до нас, яке так багато змінило. Я весь час читала книжку і думала: що б він на це все сказав?.. Річ у тім, що він виступав за мир на планеті й багато зробив для цього. Він походить із країни — з В’єтнаму, — якій війна принесла чимало горя, тож питання миру надзвичайно важливе для нього.
Це невеличка книжечка, вона красиво і просто написана. Дуже багато порівнянь життя з рослинами, квітами. Монах був затятим садівником! Взагалі, я взяла її читати, бо Ютуб підсунув мені кілька відео з монахом. Я не чула про нього раніше. Втім, я подивилася відео, і вони щось таке зрушили в моїй душі, дали мені новий погляд — і я зацікавилася тим, хто цей чоловік на екрані. Пошук привів мене до його книжки, яка є в українському перекладі, тож я взяла її читати.
Треба сказати, що від самого тексту віє спокоєм. Із цією книжкою приємно бути поруч. Береш у руки — і все навколо ніби сповільнюється. Завдяки цьому всі об’єкти тепер можна роздивитися. Це приємне відчуття. Схоже на… На що воно схоже? Мабуть, це як сидіти весною, загорнувшись у плед десь на природі, і просто дивитись на світ навколо, слухати його. Торкатись травички і пити чай із кришки від термоса.
Автор малює нам картину світу: як нам усім жити, щоб уживатися мирно. Як у тісному колі сім’ї чи друзів, так і в масштабах планети. Говорить про вміння вчитися і приймати речі такими, якими вони є. Про значення щирості й усмішки. Дуже красиво пише про усмішку:
«Коли я бачу, як хтось сміється, то вже знаю, що цей хтось перебуває в усвідомленому стані».
«Знаєте, усмішка може розслабити сотні м’язів на вашому обличчі. Випромінюючи усмішку, ви даєте сигнал, що є господарем самому собі».
«Наша усмішка принесе щастя і нам самим, і тим, хто біля нас».
Його поради, його бачення часто можуть здатися утопічними. Читаючи, я про це думала. Автор був дуже розумною людиною і навряд чи написав так через наївність. Він пройшов крізь занадто багато випробувань, щоб бути наївним. Я думаю, що він свідомо написав книжку в ідеалістичному ключі, щоб у нас із вами було хоча б уявлення про те, що таке мирне життя. Щоб ми мали візуалізацію. Мрію. Хоча б це, бо у нас немає й такого. Історія нашої планети прикра. Постійні війни означають, що людям Землі зараз складно навіть уявити, як може бути інакше. У нас дуже мало колективного досвіду миру.
Ця книжка не нова. Чи допомогла вона зупинити війни у світі та конфлікти в сім’ях? Як бачимо, поки що ні, не допомогла. Втім, можливо, без неї було б ще гірше.
Візуалізація того, як добре і спокійно могло б бути. Могло б бути в душі, у сім’ї та у світі. Відповідь на питання “А як інакше?” — я бачу роль цієї книжки саме так. Принаймні варіант такої відповіді.
І знаєте що? Після прочитання мені стало спокійніше. Оце відчуття пледика, підтримки і природи, воно залишилось. Подобається.
Залишити відповідь