Частину свого життя я провела у Стамбулі, і це чудова частина. Я дуже полюбила місто. Таке величне, таке гарне!.. Зі своїм фірмовим повітрям. Таке, як тільки там. Виходиш з літака, робиш вдих — і ось воно, стамбульське. Таке легке-легке. З нотками моря і мийних засобів.
Ось я після робочого дня виходжу з офісу, і мені треба йти до зупинки. Вона на самому березі Босфору, і у ресторанчиках поруч смажать щойно виловлену з Босфору рибу, і так смачно пахне — рибою, морем і трошки цибулею, що можна захлинутися слиною. Я знаю, що у трамваї буде багато людей, бо це година пік, і якщо на мені сукня і підбори, то хтось із чоловіків обов’язково поступиться місцем. А якщо балетки і штани, то ні.
Страшенна спека, але вона мене не зупинить, і я у свої вихідні встигну побувати у всіх-всіх-всіх музеях і інших туристичних місцях.
Страшні затори, і буває, що подорож містом триває три години у один бік, але це теж нікого не зупиняє. Після роботи я часто бачуся з друзями. Всі втомлені, але ми знаходимо час одне для одного. Бо спілкування і оце “бути разом” тут має значення.
Мені не завжди зрозуміло, що відбувається. Час від часу я потрапляю у незручні ситуації, але вони закінчуються тим, що мені хтось допомагає, а потім я переповідаю історію друзям і ми сміємося. Ще мені зовсім нічого не зрозуміло про політику, але я помічаю, що усі-усі-усі люди дуже нею переймаються і уважно слідкують за новинами, газетами, законами, змінами у владі.
Люди тут дуже працьовиті. Дуже охайні. Вони інколи з ностальгією говорять про “старі часи”, але тут складно зрозуміти, про наскільки старі часи йдеться. Незручно перепитувати.
Це було давно, я ще була студенткою. Потім життя закрутилось у мене в інший бік, але Стамбул і свої спогади про нього я все ще дуже люблю.
І тут я заходжу у книгарню у Львові і раптом бачу скарб!
“Тривожний вісник Стамбула. Том 1”, Ерсін Карабулут.
Комікс про Стамбул. Про ті самі старі, але не дуже старі часи. Ось ця вся атмосфера, вулички, квартали, їжа, люди, спілкування… Як намальовано! Душа співає! Схопила, купила! А яка цікава історія! Якраз пояснює, чому турки так уважно ставляться до політики, які події змінили Туреччину, як велося інтелігенції… Про боротьбу з авторитаризмом. Дуже цікаво, дуже важливо. Купа відповідей на питання, які крутилися у мене в голові ще зі студентських часів.
На книжці написано, що це том перший. А де ж другий? Перевернула догори дригом увесь Інтернет, переконалась, що ще немає, не видавали, не перекладали. Але планується, буде. Як чемна фанатка, сиджу, чекаю на продовження.
І тут автор узяв і зашкварився. Попри свої демократичні цінності. Тепер у нас його видавати не будуть.
Він щось таке нібито пояснював, що мистецтво поза політикою… Але ж його книжка (і вся діяльність загалом) якраз про взаємозв’язок мистецтва і політики.
Складно зрозуміти… Дуже складно…
Залишити відповідь