Народна мудрість каже, що серцю не накажеш. У мене так буває з книжками. Ніби і видатний твір, визнаний і відомий. А не лежить до нього душа — і хоч ти що. Наприклад, є три чудові дитячі книжки, які я страшенно не люблю. Вибачте мене, будь ласка, їхні фанати. При всій моїй повазі до авторів, ну не можу я ці твори. Аж зуби зводить.
1. “Маленький принц”, Антуан де Сент-Екзюпері.
Терпіти не можу з дитинства, відтоді, як знайшла і прочитала у хрестоматії. На уроках ми її не вивчали, це я так, з власної ініціативи. Вже дорослою багато разів до неї поверталась, бо вона на слуху і вся розтягнута на цитати. У ній чудові ідеї, вона неординарна, дуже талановито написана… А мені вона аж брррр!… Для мене самої загадка: чому, чому, ну чому так?
Давно шукаю відповідь. Можливо, тому що вона дещо пафосна. Можливо, тому що надмірно заїжджена… Можливо, вбачаю у ній щось таке ніби не достеменно щире… Не знаю. Але геть не моя.
2. “Міо, мій Міо”, Астрід Ліндгрен
Ось цю я знайшла і прочитала вже дорослою. Хоча написана однією з найулюбленіших авторок, книжка мені не сподобалась. Втім, тут я хоча б розумію причини. Нікого не хочу образити, але буду чесною: по-перше, на мій смак оповідь нудна. По-друге, мене лякає оцей “крутий татко”. Ввижається, що його образ виник під впливом потужного травматичного досвіду… Трошки погано мені від цієї думки.
Знаю, що багатьом, і дорослим, і дітям твір дуже-дуже подобається. Що ж, я не з їх числа.
3. “Поліанна”, Елеонор Портер
Теж дуже відомий твір. Хто не читав, там суть у тому, що дівчинка (майже свята) придумала гру: знаходити привід для радості у складних обставинах. Погоджуюсь: ідея чудова, і я сама теж таке інколи практикую. А книжку не люблю.
Чому? Мені ріже око слово “гра”. Як на мене, гра — це щось таке, де є ігровий процес. Тут же процесу як такого немає. Чому тоді гра? Тому що це ми вдаємо, що є привід для радості, коли реальність полягає у тому, що все абсолютно повністю погано? *впадає у депресію*
Ну і нуднувата історія теж. Знову ж таки: на мій смак.
====
Це дуже чесний допис. У мене немає на меті когось ним образити або відмовити вас читати ці твори. Навпаки: прочитайте і складіть власну думку.
Цим дописом я хотіла сказати лише одне: це так буває, що видатні твори не стають улюбленими. А улюбленими стають якісь інші.
Залишити відповідь