Залишок дня

Станом на день, коли я пишу цей текст, досі далеко не всі в Україні вільно та охоче розмовляють українською мовою. Звісно, на це є багато причин і чимало наслідків, втім я не буду зараз довго на цьому зупинятися. Хочу лише нагадати, що люди інколи посилаються на форму щелепи або інші відмовки, коли пояснюють, чому вони за десятки років не змогли бодай на побутовому рівні опанувати українську…

На контрасті з цим – японець Кадзуо Ішіґуро, який вивчив англійську мову до такого рівня, щоб писати нею книжки. І не просто книжки, а розумні, витончені, гарні твори — це щось неймовірне. Він не відмовився від своєї культури. Він знайшов спосіб на перетині японського і англйського створити щось немовірно чудове.

Його тексти для мене схожі на орієнтальні мініатюри: на живопис тоненькими-тоненькими лініями, де кожна на своєму місці. Кожна досконала у своїй гармонійності. Всі елементи збалансовані, і простір між ними — теж. Краса, якою можна довго милуватися. Це як бонсай. Як сад каменів. Втім, перенесені у Великобританію, у англійський колорит і традиції.

Першою з його книжок я прочитала “Залишок дня” (The Remains of the Day). Вона про літнього дворецького. За його плечима чимало років відданої служби у будинку, який раніше належав господарям “старого зразка”, — людям, для яких добре ім’я мало велике значення. Тепер же змінилися часи і змінилися власники. Тепер цей особняк разом із дворецьким може собі дозволити просто бізнесмен, для якого головне — гроші. Ось вона — зміна епох.

Дворецький рушає у подорож, щоб побачитися та вмовити повернутися економку, з якою колись працював разом. Працювали і могли й одружитися, але… Обоє ставили роботу вище стосунків.

Дуже тонко автор помічає важливе. Так гарно і вишукано пише і про психологізм ситуації, і про неминучі переміни, які приходять у життя кожного. І про переоцінку минулого, яка ніби сама стукає у двері до кожного — рано чи пізно, так чи інакше.

Також ця книжка навчила мене любити природу середньої кліматичної смуги. Це несподіваний бонус від прочитання. Японський автор дивиться на британські пейзажі і хвалить їх за те, що їхня краса стримана. Не така яскрава, криклива, як тропічна або просто південна. Втім, це теж краса. Особлива.

У японського автора так склалося життя, що він переїхав і вивчив англійську мову. Гадаю, йому було складно багато разів. Втім, він прийняв свою долю і використовує свій життєвий досвід, щоб створювати такі мальовничі та розумні книжки, де японське обіймається з англійським, усе в балансі та гармонії.

Ще хочу додати, що цю книжку, “Залишок дня”, я читала у поїзді, на верхній поличці купейного вагону, дорогою до Криму на похорон тата, який раптово помер. Їхати було цілу добу, і я майже весь час читала, щоб якось відволіктися, заспокоїтися, зайняти час і думки. Для мене враження від твору злилися з атмосферою навколо читання… Я дуже вдячна книжці за те, що в той час вона стала для мене другом, який мене відволік і розрадив, коли більше нічого іншого не можна було вдіяти.