Огидна книжка про монаха

Розпусний монах. Спокуса. Катакомби, де гніють гори трупів. Спроби протистояти пристрасті. Сад з трояндами. Тортури і демонічні сили.

Це про готичний роман “Монах”, автор Метью Л’юїс (“The Monk”, Matthew Gregory Lewis). Жахи і еротика. Захопливий сюжет і огидні подробиці. Не здивуюсь, якщо під час читання комусь знадобиться тазик.

І все ж.

Чи чудова ця книжка?

О, так.

Я взяла її читати, бо побачила у якійсь добірці, де хвалили атмосферні книжки. Чесно кажучи, рецензія була написана непереконливо, але пам’ятаю, що мій погляд впав на дату, коли вперше було опубліковано роман: 1796 рік. І тут я зрозуміла, що дуже хочу побачити цей текст. Мені стало цікаво подивитися, як писали художню, фактично, розважальну літературу аж так давно. Я роздобула книжку і взялася за читання.

Так, на початку мова здається складнуватою, бо вона старовинна. Фрази побудовані закрученими, як виноград, що затіняє якісь альтанки десь в Іспанії. У середньовічній Іспанії й відбуваються події книжки. Втім, варто мені було продертися крізь перші декілька сторінок, як я зі здивуванням зрозуміла, що вхопила вайб автора, і далі читати стало легко і швидко. Книжка виявилась дуже динамічною, що теж для мене сюрприз.

Я поясню, чому сюрприз. Звісно, зараз буде дуже грубе узагальнення, але якщо подивитися на літературу у цілому, то чим далі у минуле, тим більш монументальні і складні для сприйняття твори ми зустрічаємо. Прогрес працює на те, щоб усе вдосконалювати і спрощувати. Тож автори усього світу, усіх часів, вчаться одне в одного і постійно знаходять способи писати цікавіше, зрозуміліше, зручніше для сприйняття читачами. Це одна з головних причин, чому вам так складно було читати класичні твори у школі і так легко заходять сучасні книжки. Ще раз повторю, це дуже грубе узагальнення. Просто для базового розуміння того, як змінюється література упродовж століть.

Метью Л’юїс написав “Монаха” понад двісті років тому і коли йому самому було лише 19! Такий молодесенький! У нього не було особливо часу, щоб зібрати потужний життєвий досвід, і не було аж таких можливостей навчитися письменницькій майстерності, як є зараз. Втім, він написав книжку, яка досі сприймається як крута, талановита, вражаюча. Звісно, у своєму жанрі.

До речі, про сприйняття. Зараз вона не здається такою страшною, бо ми вже бачили більш моторошні твори як у літературі, так і у кіно. Втім, мабуть, на час виходу книжка позбавила сну не одного читача та редактора.

У книжці порушені теми, що у церкві, за зовнішньою праведністю, можуть коїтися погані речі. Це дуже резонансна ідея, як на час виходу книжки. Треба відзначити вміння дуже юного автора помітити, що буває і так, і його сміливість про це написати. Тут хочеться процитувати старий анекдот: пан дуже добре знався на збоченнях.

Мені подобається оця старовинність книжки, яка ще більше додає готичної атмосфери, і легкість читання. Подобаються персонажі: їх легко розрізняти, за ними цікаво спостерігати. Сюжет багатоподійний, з дуже несподіваними поворотами. Навіть у певному сенсі подобаються огидні сцени, оті, для яких варто тримати поруч нудотний тазик. Це теж читацький досвід. За цим я вбачаю дуже специфічну, але все ж майстерність автора.

Як результат, я цю книжку читала і перечитувала і, мабуть, перечитуватиму ще. Українською, на жаль, немає. Втім, сподіваюсь перекладуть і видадуть.