Невидима боротьба

Невидима боротьба, яка так чи інакше точиться у кожному з нас і про яку люди навколо можуть зовсім не здогадуватись.

Наприклад, взяти мене. Я з маленького провінційного містечка. Коли іншим потрібно було лише сісти у маршрутку — і вони опинялись в університеті, то мені для цього треба було подолати цілу систему з добиранням, проживанням, винайманням, замерзанням… Навіть одяг мусив бути іншим, адже погода постійно відрізнялася у пункті А і пункті Б…

Це так ніби 5 років поспіль життя мене постійно запитувало: а ти точно хочеш вищу освіту? Сильно хочеш? А докажи.

Або, наприклад, люди, над якими у дитинстві знущались батьки. Таке буває. Виростають і то все лишається позаду. Крім закарбованих у підсвідомість голосів, які продовжують казати, що ти і такий, і сякий, і нездара і ще багато чого. Попробуй подолай ті голоси. Можна, але складно. Теж життя довго-довго і щодня буде запитувати: а ти точно хочеш їх позбутися?…Точно? А докажи!

Ці й інші битви складні. Противник сильний, та й сам або сама постійно граєш проти себе. Ну чия рука взяла з холодильника тістечко, коли ж дієта?…

Хлопець на ім’я Джеймс заробляє тим, що він вуличний музикант. Гроші, насправді, копійчані, але це не найгірше. Найгірше те, що у нього — так склалось! — героїнова залежність і зістрибнути з неї ой як не просто. Мабуть, разів у тисячу складніше, ніж отримати вищу освіту або перестати їсти тістечка. Втім він з тих небагатьох, хто старається.

Джеймс звернувся по допомогу, проходить терапію… Ось тільки його життя — руїна. Здоров’я — теж. Дуже багато пунктів, які він “не”… Не став успішним, не заробив, не здобув, не, не, не… Тепер йому ще складніше, адже мозок пошкоджений і зміни ці частково незворотні. Навіть якщо все вдасться з терапією, але тут жодних гарантій…

І ось у такий момент він раптом знаходить кота. Рудого. Вуличного. Нещасного. У якого немає й того, що є у хлопчини. Хлопцю хоча б дали соціальне житло і у нього все ж є можливість звертатися по допомогу і заробляти музикою. Джеймсові стає дуже шкода пухнастого, він підбирає його. Віддає останні гроші на корм і на ветеринарів. Починає усвідомлювати, що якщо він сам якось вигрібав на зароблені копійки, то коту потрібно більше. Кращі умови. І турбота про кота стає новим сенсом життя.

Джеймс зміг злізти з наркотиків. Вони з котом стали місцевими зірками. Згодом хлопцеві допомогли написати і видати низку книжок про цю всю історію. Перша з них називається «Вуличний кіт на ім’я Боб» (A Street Cat Named Bob), автор Джеймс Бовен (James Bowen).

Це чудова книжка. Дуже щира. Дуже зворушлива. Дуже щемка. Надихає жити. Дає сили на ту невидиму боротьбу, яка так чи інакше точиться у кожному з нас.

Сам твір написаний дуже просто і я навіть бачила, як хтось написав поганий відгук. Щось на кшталт “автор не зовсім не письменник” — фу такими бути. Ця книжка цінна не стилем — є дуже багато інших книжок, вишукано складених, написаних людьми, яким випало народитися у точці, де у них усе було для успіху. Книжка Джеймса цінна триумфом над наркотиками. Над залежністю. Це історія про те, як безумовна любов може витягнути з дуже серйозних проблем.

Хочу сказати, що і мене ця книжка надихнула. По-перше, я написала “Паралельне життя безпритульних котів”, там теж є про те, що люди рятують котів, але й коти рятують людей. По-друге, мій перший повнометражний роман для дорослих читачів (ще не виданий) теж крутиться навколо ідеї безумовної любові і сили емпатії.

Отже, що в результаті:

• Джеймс проявив доброту до кота.

Цей кіт у обмін:

• витяг Джеймса з наркотиків (це не кожен лікар-нарколог з таким впорається),
• допоміг йому заробляти більше грошей,
• дав ідею і контент для книжок,
• світову славу,
• можливість зробити ще більше добрих справ і допомогти іншим,
• про Джеймса і Боба також зняли фільм.

Любити котів — це не єдиний спосіб прожити дуже класне життя, але один з них. От що я хочу вам сказати.

Я бачу, як складно часом велося Джеймсу, і я дуже вдячна йому за всі книжки. Вони дуже важливі. Особливо для тих, хто втрачає надію або вже втратив. Його історія доводить, що для успіху і щастя не обов’язково мати багато грошей, народитися у багатих батьків чи здобути престижну освіту… Ні. Може виявитись, що достатньо мати добре серце і кота поруч, щоби стати всесвітньо відомим і подарувати мільйонам людей надію, віру у себе і вказати шлях — один зі шляхів — до перемоги у невидимій битві.

***

На завершення я додаю пісню Шинейд О’Коннор “Reason with Me”. Про співачку і її книжку я писала вже раніше ось тут, а ця пісня — одна з моїх улюблених. Вона якраз про людину із наркотичною залежністю, яке все збирається колись, колись потім зателефонувати у реабілітаційний центр…