Цей допис не пов’язаний з книжками, втім я вирішила усе одно його тут розмістити, щоб десь в інтернеті залишився оригінал (а не викривлені копії). Поясню, що сталось.
У проміжок з початку квітня 2022 по кінець лютого 2023 я жила у Нідерландах у статусі біженки. Мені там з багатьох причин велося дуже тяжко. Потім я повернулась в Україну і відтоді знову живу у Львові.
У листопаді 2024 року підписники мого іншого проєкту “Давай займемось текстом” спитали у мене, чому я поїхала з Нідерландів. А я зрозуміла, що у двох словах тут не відповісти, тому написала цілий розгорнутий допис (його текст наведений тут нижче). Від серця написала.
Я не очікувала, що він викличе аж таку хвилю збурення у суспільстві. Наступні кілька днів соцмержені вибухали репостами і обговореннями. Хтось (меншість) тихо-тихо казали, що так, у них те саме, це все правда. Хтось (більшість) з піною у рта волали, що я все придумала, що я така-сяка, що не можна так про країну, яка тебе прийняла (якщо вже відверто, то це не було безкоштовним — у моєму випадку). Що якщо мені щось не подобається, то “їдь в Україну” (бо хто ж читав сам текст, де прямо написано, де я).
Пройшов ще якийсь час — і в гру вступили оці всі напівшахрайські сторінки з дно-контентом. Вони взяли мій текст, скоротили, обрізали, довели до стану, щоб він звучав так, ніби я… якби то сказати… хабалка. Ніби я така халявщиця без освіти, без досвіду роботи, лінива, але з претензіями. Ну, ви зрозуміли портрет.
Вони ретельно повидаляли з тексту вказівки на моє ім’я, бо це сильно змінює контекс. Дуже сильно. Правда у тому, що мене і мою творчість знають багато людей. Я про себе, про життєвий шлях, про свої погляди часто розповідаю. Це правда, що у мене багато недоліків, але відкритість і працьовитість – це мої сильні сторони.
Втім викривлений текст розтиражирували. Він якоюсь неймовірною кількістю спаплюжених копій розлетівся інтернетом. Час від часу їз витягають знову. Хтось, якісь недостойні люди, непогано на цьому заробили.
Я розміщую текст оригінального допису тут, щоб він був. Щоб ви могли прочитати і зробити свої висновки.
Ось той самий резонансний допис про мене, Нідерланди і колготки:
===
Ви просили розказати, чому я поїхала з Нідерландів.
1. Робота
Якщо говорити просто, то робота буває трьох видів: кваліфікована, некваліфікована й підприємництво.
Спочатку про кваліфіковану. Коли я їхала до Нідерландів, там було багато вакансій, які потенційно могли б мені підійти. Я ходила на співбесіди, однак вони закінчилися неприємно. Хоча моєї освіти й досвіду вистачало з головою, роботодавцям не подобалося дві речі:
1) я очікувала відповідні гроші;
2) я працьовита.
Так, вам не примарилося. Це недолік. Це не тільки я така, це в нас люди такі. Ми за багато що беремося, багато що робимо. І робимо добре. І бажано не затягувати, бо вже підступає наступне завдання. Я знаю, що в цьому описі ви, ймовірно, впізнали себе або своїх близьких. І ще я вмію робити не щось одне, скажімо, у маркетингу, а багато що. Розсилку, презентацію, аналітичний звіт, маркетингове дослідження, рекламний банер, налаштувати рекламу, замовити приміщення для події… З одного боку, я бачила, як у роботодавців тече слина: це ж можна мене взяти замість кількох людей. А з іншого — мені пояснили, що така моя працьовитість спричинить проблеми в колективі, де звикли «відсиджуватися».
Якщо думаєте, що пояснили ввічливо й гарно, то ні.
Тепер про некваліфіковану роботу. Припустімо, що я засунула б собі в одне місце все, що знаю та вмію, і сказала б собі, що зараз так склалися обставини і треба братися за роботу якусь таку. Руками. Тут знову дві проблеми:
1) мені заважає те, що я вмію рахувати. Коли я побачила зарплати, відмінусовала від них гроші на дорогу й обіди, то в мене нічого не залишилося. А житло? А кішка? А донатити що?
2) припустімо, я б усе одно погодилася. Типу, треба з чогось почати, а далі розберемося: або підвернеться підвищення, або краща робота. Зазвичай працівники відділу кадрів натреновані таких амбітних відсіювати відразу. У більшості випадків їм потрібний хтось, хто буде мити умовний посуд сьогодні, завтра, наступного року, завжди. А не вумнічати.
Підприємництво. Ну, там для цього в принципі не особливо є умови.
Тож із роботою не виходило. Мене годував мій український ФОП.
Так, я знаю, що саме у вас могло скластися інакше. Є українці, які змогли знайти в Нідерландах відповідну для себе роботу. Утім, це, очевидно, не я.
2. Краса
У Нідерландах я рік не відвідувала перукарні. Тому що дорого й лячно. Так, мені казали шукати турецьких або український майстрів. Але гроші я носила ветеринарам чи платила якісь штрафи. Зазвичай штрафи за відмову від чогось. Якщо вам не сподобався, скажімо, інтернет, потрібно заплатити штраф, щоб від нього відключитися. Або не сподобалася підписка на доставку із супермаркета. Теж штраф, щоб припинити нею користуватися. Тощо.
Манікюр я робила сама вдома. Інструменти для нього мені привезли з України, бо в Нідерландах ніколи не чули про «ножиці для кутикули». Але навіть тут виникли проблеми. Пофарбовані нігті, по-перше, можуть вважати марною тратою часу та грошей. По-друге, інколи ознакою розпустництва. До речі, довге волосся — це теж марнотратство води й шампуню.
Колготки навіть не продаються*. Їх там майже не носять, як і сукні. Усе штани та кросівки. Якось я прийшла на урок голландської мови у звичайній сукні й тілесних колготках — викладачка звернула на це увагу всього класу. Без оцінки, ось так: “О, дивіться, колготки!..” Тицяла пальцем… Мене взагалі постійно шокувала оця грубість манер…
Я ношу прикраси й використовую парфуми. На це теж косилися. Типу, це також марнотратство й не відповідає становищу біженки. Пробник парфумів за 2 євро можна розтягнути на місяць. Косяк коштував 5 євро. Косяки не засуджують.
«В Україні я почувалася дуже красивою», — якось сказала моя подруга й важко зітхнула. У неї чоловік голландець і багато дітей. Вони житимуть там. Просить прислати їй фарбу для волосся.
Так, я знаю, тут зараз можна багато говорити про позицію жінки в суспільстві, екологію, користь аскези, про каблуки, ейджизм, бодіпозитив і сексизм… Ну, але отака я людина, що люблю все «дівчаче». От потрібні мені й колготки, і парфуми, і пофарбовані нігті. Так я відчуваю, що живу.
3. Неможливість спілкування
Зверхність дуже заважає. Там не цікавилися і не слухали. Інколи запитували щось на кшталт: чи складно мені було злізти з пальми й навчитися носити взуття? Чи вмію я користуватися годинником? Мовляв, дивися, велика стрілка показує хвилини, а маленька — години… Ти знаєш, скільки хвилин у годині?..
Шаблонність розмов дратувала: коли я планую їхати назад в Україну, чи я вже знайшла роботу ̶в̶ ̶т̶е̶п̶л̶и̶ц̶і̶ і чому ще не вивчила мову, бо їм незручно заради мене переходити на англійську, — оцю “платівку” я слухала багато-багато разів. Я досі не розумію логіки «ти мусиш вивчити мову й потім поїхати звідси». І чому англійська вважається «поступкою» мені, а не мовою посередині?..
Так, були винятки. Мені траплялися чудові люди. Утім, вони всі самі трошки сиділи на валізах.
4. Слово на «ра»
Тут навіть не буду нічого писати. Скажу тільки, що шокуйована.
5. Неможливість взаємодії
Ідеальний асфальт, яким немає куди йти чи їхати. Ідеальні будинки, у які немає нагоди зайти.
6. Перспективи
Спочатку я думала, що мені просто треба обжитися, звикнути, підучити мову… Потім так вийшло, що я опинилася в найдорожчому муніципалітеті, де живуть місцеві багатії. Я ходила там і розуміла, що от я на «біженському дні», а оце — максимум. Можливо, якщо впахатися багато років, я зможу досягти його. Припустімо. Але ж він мені не дуже подобався… Усе те саме «ра», усе той самий супермаркет, усе та сама неможливість взаємодії та спілкування.
7. Відсутність сервісу й медицини
Дуже багато часу й сил йшло на пошук пошти, боротьбу за транспорт. Деякі побутові моменти, скажімо ремонт взуття, взагалі не мали рішення. Це все час, який я не могла присвятити роботі, навчанню чи творчості. Цього було дуже шкода. У цьому всьому ще є й нотка самотності. В Україні часто допомагають мені — і часто допомагаю я. Усе якось так крутиться — і я відчуваю себе частиною життя та суспільства. Там не так. Там я почувалася Робінзоном Крузо.
Відсутність медицини мене лякала. Я розуміла, що рано чи пізно в мене або з’явиться дірка в зубі, або я підверну ногу на сходах, або впаду з велосипеда… Станеться щось таке, що не можна виправити парацетамолом чи переданою з України аптечкою. І що тоді? Відповіді не було…
Про ветеринарів і прояви емпатії ви вже знаєте.
8. Їжа
У Нідерландах я відкрила для себе мигдальне печивко. Божественне на смак і цілком прийнятне за ціною. А як воно смакувало з кавою! Перші місяці… Потім я почала помічати, що воно дещо хімічне на смак. Але що зараз не хімічне?.. Потім я вирішила, що треба зробити паузу й купила до кави булочки з родзинками. Скоро мені набридли булочки — і я подумала, що хочу чогось без мигдалю і родзинок.
А немає.
Не хочеш родзинок і мигдалю — не хочеш випічки.
Продукти в супермаркеті стандартні, завжди ті самі. Тільки таке печивко. Тільки такі супи. Тільки такі макарони. Тільки такі — і ніколи не інші. Хочеш інше — шукай магазини з іноземною їжею або йди на базар… Ось тільки все це було мені дуже не по дорозі.
М’ясо несмачне. Хліб неїстівний. Але дуже смачні риба й соки. Таких у Львові немає, і це правда, і це шкода. Картопля з майонезом вважається національною стравою. У розмовах годиться висловлювати захоплення нею.
Ми вже з вами з’ясували, що Галя балувана.
9. Гроші
Ми дуже по-різному бачимо гроші — і це впливає на спосіб життя. Я витрачаю їх, коли вважаю за доцільне. Наприклад, мені потрібніше опалення, ніж купюри в кишені. Або я переплачу за готову їжу, але викрою годину на роботу. Натомість голландці живуть із метою «не відкривати гаманець узагалі». Для мене добробут — це коли в мене й моїх близьких є все потрібне (включно з предметами, які приносять радість). Для них добробут — це аскеза + сума з нулями на рахунку, яка лежить там мертвим грузом .
Хто з нас правий? Я не знаю.
Я виходжу з того, що я в цьому світі не назавжди. Ані гроші, ані речі, ані враження не вдасться забрати із собою в те, що після смерті. Якщо взагалі те щось існує. Те, що можна купити, корисне тільки тут. Поки ми живі. І тому я заробляю гроші, а потім витрачаю їх на себе, на інших. На суто раціональні речі першої необхідності, а інколи й на радісну дурню. І, чого вже там, на свої помилки.
Там виходять із того, що аскеза робить людей сильнішими. Може й так.
***
У мене є багато причин бути вдячною Нідерландам. Там я зрозуміла, що важливо для мене. Саме для мене. Отака я людина в колготках.
Хоча Нідерланди платили біженцям гроші, вони були дуже невеликі, порівняно з моїми скаженими витратами. Загалом, моя голландська історія — це було дорого й боляче, проте багато в чому “вправило мені мізки”. Мабуть, те, що в Україні не доходило до мене, як то кажуть, “через голову”, там до мене дійшло “через дупу”.
Озираючись назад, я відчуваю, що життя в Криму, Стамбулі, Львові — це “мої” історії. А ось у Нідерландах — ніби цього не мало зі мною статися. Ніби це сторінка з іншої книжки. Однак це було. Там я побачила, яким різним може бути світ. Там розбилося багато моїх ілюзій. І хоча втрачати їх боляче, проте вони застилали мені світло. Тепер їх немає — і світла стало більше. Я краще розумію, хто я, чого я хочу від життя і що можу йому дати.
Хай там як, але я жива і здорова. Цілий рік у мене був дах над головою. На мене не впала ракета. Я мала інтернет і електрику — і працювала. На свій ФОП. Цей проєкт зробив стрибок у розвитку. Він був тим, що тримало мене емоційно й фінансово. Ви бачите, скільки всього з’явилося в ньому для вас. Для всіх. У мене з’явилося багато нових друзів і загубилися ті, хто друзями ніколи не був.
Тепер мені подобається українська неідеальність. У ній багато життя. Якщо будинок має старий обдертий паркан, можливо, це тому, що замість фарби там купували іграшки дітям. Або донатили. Може й ні, може, той паркан занедбаний просто через лінь або алкозалежність. Утім, це воля власників. У них вона така.
Мені здається милим, коли українці сваряться через побутові дрібниці. Через прибирання під’їзду, через відчинене або зачинене вікно в маршрутці. Люди сваряться, бо їм не байдуже. І своє невдоволення вони вміють виразити різними словами. Не шаблонами.
Всюди на планеті кожна людина один раз народжується і один раз помирає. А в проміжку вона живе. Стільки, скільки вдасться, і настільки добре, наскільки зможе. Я б сказала, що ми в Україні із цього відведеного уривка вміємо витискати багато для себе. Так, у нас багато проблем. Я знаю. Проте я тут — і я нікуди більше не хочу. Хіба що в коротку відпустку.
***
Задля справедливості скажу, що в Нідерландах у мене були півтори години абсолютного щастя. Тоді я зустрілася з друзями із Криму. Кожен із нас різними шляхами опинився в Голландії – і ми страшенно раділи можливості побачитися. Вони заїхали по мене і відвезли на море. Таке красиве! Була чудова погода, ми стрибали у хвилях, бризкалися водою, роздивлялися мушлі і малювали на піску.
А ще там, в Амстердамі, я зустрічала новий 2023 рік у буддійському храмі. Мене запросили. Це дуже цікаво і навіть казково гарно. Монахи теж трохи повправляли мені мізки. Один із них, етнічний голландець, який покинув оце все і переїхав до Таїланду, сказав мені, що нещасливі люди не відрізняють хороше від поганого. Гадаю, ми всі нещасливі певною мірою і не вміємо відрізнити, як краще: витрачати гроші чи зберігати, мити руки чи ні, фарбувати паркан чи “йой, най буде, як є”… Курити косяки чи ні, обрізати кутикулу чи лишити… Їхати чи залишитися…
Якби вміли, на цій планеті вже був би рай. Але так не є. Ніде не є. А нам би всім хотілося.
Я розумію, що жодна держава світу не зможе мене захистити від УСЬОГО. Від усіх хвороб, стихійних лих, несправедливості, старості, дрібних побутових проблем… Утім, коли щось невідворотне стається, мені просто хочеться мати трохи співчуття.
Дякую, що ви зі мною.
===
* До моменту з колготками було особливо багато уваги. Хочу пояснити, що у той час у магазинах навколо мене колготки продавались зрідка і дуже-дуже поганої якості. В Криму такі продавались у середині дев’яностих, а потім зникли з широкого вжитку. Вони розповзають відразу, ще у руках, до того, як встигеш їх вдіти. Я їх не можу вважати за колготки у сучасному розумінні. Звичайно, більш якісні і красиві колготки і Нідерландах можна було “роздобути”. Тобто за ними треба їхати кудись, у певний магазин, через усе місто. Або десь замовляти, просити когось привезти… Зрештою, як і листовий чай (не в пакетиках) і ще багато інших товарів, які в Україні доступні на кожному кроці. Ось це я мала на увазі. — оновлення від авторки від 07.12.2025
Залишити відповідь