Одну з моїх бабусь звали Антоніна, по-домашньому — баба Тоня. У дитинстві я не дуже любила проводити з нею час: вона була людиною стриманих емоцій, і я переважно нудилася. Щоправда, тепер, коли я доросла, розумію: баба Тоня насправді робила для мене багато. Більше, ніж мусила. І розважала мене так, як вміла. Мабуть, набагато краще, ніж хтось колись розважав її саму в її дитинстві…
Не буду оригінальною, якщо скажу, що зараз шкодую: тоді я не розпитала її детально про минуле. Вона не дуже охоче розповідала, а мені не вистачило мудрості проявити цікавість та наполегливість.
Я пам’ятаю бабу Тоню як людину дуже релігійну. Переважно вона співала псалми. Звичайно, дитиною я їх не розуміла, і вони мені не подобалися. Хотілося чогось більш «дитячого»! А з такого баба Тоня знала лише одну пісеньку — тож я часто її замовляла.
Пісенька була польською мовою, ось вона:
Przywędrował niedźwiedź kudłaty
Do wilczycy z piwem we swaty,
Tej jesieni wilk się żeni,
Jadą goście zaproszeni
Do lasu!
Це дуже симпатична пісенька з веселим ритмом. У перекладі українською (версія Марії Пригари) її текст виглядає так:
«Прийшов ведмідь волохатий
До вовчиці у свати.
Цієї осені вовк жениться,
Їдуть гості запрошені
До лісу!»
Звідки моя бабуся знала польську пісеньку? Відповідь цікава: хутір, де вона виросла, у часи її дитинства належав Польщі. Відповідно, вона ходила до польської школи й училася за тогочасною програмою.
Коли я почала працювати над книжкою «Це я така у бабу Устю» і глибоко занурилася в історію своєї родини, то згадала і цю пісеньку. З’ясувала, що це вірш із класичного твору польської письменниці Марії Конопницької «Про краснолюдків та сирітку Марисю». У часи дитинства моєї баби Тоні цей твір — принаймні уривками — входив до шкільної програми. Ось звідти вона й знала ці рядки. Пронесла з дитинства через усе життя і на старості співала їх онукам у Криму.
Це дивовижно, адже ця книжка стояла в нас вдома на поличці ще з моїх підліткових років. Я кілька разів заглядала в неї, але до пісеньки чомусь ніколи не догортала. Загалом текст здавався мені занадто монолітним, тож я тоді так і не взялася за читання. Прочитала її аж тепер. Цьогоріч.
На сучасний погляд текст дійсно видається доволі монументальним. Через нього не так легко продиратися. Що й дивуватися: книжка все-таки була написана аж у 1896 році. Сюжет крутиться навколо дівчинки Марисі та польської міфології, зокрема — гномів (краснолюдків). Вони співчувають дівчинці та допомагають їй.
Не можу сказати, що мені дуже сподобалася книжка загалом. Інтриги в ній небагато, стиль для нашого часу видається застарілим, а персонажі — досить однобокими. І це я мушу назвати недоліками, хоча й дещо прикро так говорити про класику.
Але є й цікаве. По-перше, мені сподобалося протиставлення життя селян життю звірів та міфічних істот. Виходить, що у всіх, крім людей, життя вирує. І пісенька — яскравий тому приклад. Гноми мають силу жити самі по собі та ще й допомагати іншим. У вовків та ведмедів намічається вечірка, а що у селян?.. Лише втома та злидні. Тут є про що подумати.
По-друге, я зараз живу у Львові, і тут зовсім близько до кордону з Польщею. Але як же сильно відрізняється фольклор! Хоча у нас є інші міфічні створіння невеличного зросту (наприклад, домвики), втім у нас зовсім немає популярних легенд про гномів, а у них — це цілий пласт культури. Хоча Карпати у нас спільні, а гноми (як вважається) якраз живуть у горах.
По-третє, для мене ця книжка — місточок у дитинство моєї бабусі. Можливість хоча б в уяві побачити її маленькою дівчинкою, яка на уроці читання водить пальчиком по сторінках.
Мій висновок такий: це важливий класичний твір, що зіграв свою роль у розвитку польської літератури. Хоча він не дуже «читабельний» у наші часи, я вдячна цій книжці за те, що вона є. Рекомендую її тим, хто цікавиться міфологією та фольклором, а особливо тим, хто хоче порівняти українських міфічних істот із польськими.
Якщо зробите таке порівняння і десь опублікуєте — будь ласка, дайте знати! Я із задоволенням прочитаю.
А поки що запрошую вас зазирнути у мою книжку “Це я така у бабу Устю”, заради написання якої я і полізла розкопувати усе-усе пов’язане з родиною. У ній є трохи детальніше про мене і про бабу Тоню.
Залишити відповідь