Велике інтерв’ю з Наталею Місюк
У межах проєкту «Схід NOW» відбулася подія, яку важко назвати просто презентацією книжки. Це була подорож у часі. Письменниця Наталя Місюк та журналістка Людмила Пуляєва розмовляли про те, як один рік життя в Саках може вмістити в собі чотири покоління родинної історії, чому старі фотографії такі важливі і як світло спогадів рятує нас у найтемніші часи.
Точка перетину
Людмила Пуляєва: Наталю, ваша нова книжка “Це я така у бабу Устю” дуже цікава. На обкладинці зазначено «8+», але я, людина, яка давно не читає дитячої літератури, була поглинута нею повністю. Це розповідь від імені шестирічної дівчинки, яка ще не ходить до школи але вже вміє читати світ між рядками. Чому ви обрали саме цей віковий зріз? І як у цей короткий відрізок — лише один рік — вам вдалося інтегрувати долі чотирьох поколінь?
Наталя Місюк: Знаєте, цей рік — з шести до семи — став для мене своєрідною «точкою перетину». Це був останній період, коли всі мої рідні були живі і здорові. Крім того, це початок свідомого життя. У моїй голові цей рік досі існує як своєрідна 3D-модель. Я можу зайти в ці спогади, як у комп’ютерну гру, і помандрувати ними: я пам’ятаю малюнок на шторах, запахи кухні, що було ліворуч і праворуч від дивана, і те, як сонце падало на підлогу в конкретну годину дня.
Навколо написання книжки весь час відбувалися дива. Професійне письмо вимагає жорсткого відбору: щоб залишити одну влучну фразу, треба вивчити хоча б у п’ять разів більше матеріалу. Для цієї книжки я зібрала інформації, мабуть, у тисячу разів більше, ніж увійшло в текст. Спочатку я хотіла відновити казки моєї прабабусі Усті, але знайшла так багато інформації, що книжок вийшло п’ять.Чотири казки вийшли окремими виданнями для малюків, а ця повість — це розповідь про часи, коли баба Устя була поруч зі мною.
Теплогенерація
Людмила Пуляєва: Центральна постать книги — прабабуся Устя. Жінка, яка прожила понад сто років. Ви описуєте її з такою ніжністю, що читач починає відчувати її присутність. Вона була неписьменною, ви навіть намагалися вчити її абетці, але вона мала іншу мудрість. Розкажіть про неї.
Наталя Місюк: Баба Устя — це серце нашої «теплогенерації». Її доля була неймовірно важкою: сирота з трьох років, яка почала працювати в панів уже в п’ять. Але дивно інше: звідки в людини, яка не бачила материнської ласки, взялося стільки тепла для нас?
Вона була неписьменною, але вміла ворожити на картах і квасолі — не тому, що була відьмою, а тому, що в складні часи це був спосіб заробітку. Це допомагало їй вижати і ростити дітей.
Мені казали, що я вдалася в неї. У дитинстві я не розуміла, як можу бути схожою на бабусю з паличкою. А зараз, дивлячись на її фото у віці 30 років, я бачуїї як приблизно свою однолітку. Тепер ми стали ніби рівними. Мтикаємося з тими самими викликами: де взяти сили, як порозумітися зі світом, як вистояти.
Скарби сімейного альбому
Людмила Пуляєва: У книжці є альбомна частина.Старі фотографії, знімки з Полтавщини, Криму… Як вони вціліли крізь всі складі події?
Наталя Місюк: Це теж частина дива. Деяким знімкам понад сто років. Вони пройшли крізь Голодомор, Другу світову, переїзди. На одному з фото — баба Устя зі своїм чоловіком Михайлом. Це «комбіноване» зображення, дещо середнє між малюнком і фото, технологія, якої вже не існує. Мій прадід помер молодим, але на цьому портреті вони разом назавжди.
Цікаво, що дідусь Андрій, зять баби Усті, прожив сто років і вісім місяців. Він був справжнім кар’єристом у молодості, але на старості, коли померла його дружина (моя бабуся Шура), він повністю перезібрав своє життя. У 75 років він почав вчитися готувати, шити, прибирати і був мені за няньку. Він розгадував кросворди до глибокої старості, щодня робив зарядку і рівнесенько застеляв ліжко. Так вправно це робити я не вмію досі. Саме він почав записувати історію родини, підписувати фотографії. Без його кропіткої праці я б не мала від чого відштовхнутися.
Кабачкова дипломатія
Людмила Пуляєва: Окремий розділ у книжці присвячено гостям. Опис кримського застілля, де меню — це цілий етнографічний досвід. Ви згадуєте дивовижну традицію: не прибирати в хаті, поки гості не доїдуть додому.
Наталя Місюк: Так, це була залізна установка. Поки родичі не зателефонують або не напишуть, щовсе добре і вони вже вдома, ми не застеляли ліжка, не мили підлогу. Це робилося на випадок, якщо щось трапиться в дорозі й вони змушені будуть повернутися — їхнє місце мало чекати на них. Це частина домашньої кримської гостинності.
Завдяки роботі над книжкою я знайшла родичів на материковій Україні. Під час благодійного збору для бібліотек я познайомилася з пані Юлею, яка працює у біблотеці у селі у рідних краях моєї прабабусі. Пані Юля познайомила мене з пані Олею. З’ясувалося, що наші роди дружили років двісті, а може й більше! Ми не були кровними родичами, але постійно хтось когось хрестив, тож зв’язок був тісним. Також пані Оля познакомила мене з пані Наталею, яка мені троюрідна тітка. Отже, вдалося відновити зв’язок, який наші пращури колись загубили… Тепер у мене на материку є родина. Тепер у моєму житті з’явились посилки з кабачками — і це дуже тепло і приємно. Для мене це багато означає.
Творча лабораторія
Людмила Пуляєва: Як ви пишете? Адже створювати текст дитячою мовою, але з дорослим змістом — це складна робота. Чи даєте ви собі час на відпочинок між книжками?
Наталя Місюк: У мене в роботі зазвичай кілька рукописів одночасно. Це зручно, бо вони мають різний настрій. Коли мені весело — я пишу світлу, розважальну історію. Коли на душі хмарно — працюю над драматичними епізодами. Але в цій книжці про Крим навіть смуток світлий. Це тепла ностальгія, яка не пригнічує, а дає опору.
Я хочу, щоб баба Устя стала нібито бабусею і для моїх читачав теж. Особливо для тих, хто не мав своєї родини. Моя мета — поділитися теплом адже якого стає лише більше, коли його віддаєш.
Людмила Пуляєва: Поки ми пам’ятаємо, чиї ми діти, ми непереможні. Навіть якщо землю у нас тимчасово відібрали, вона живе в нас, у наших смаках, у наших жартах і в нашій ідентичності.
***
Книжка “Це я така у бабу Устю” доступна у 1500 бібліотек по всій Україні безкоштовно завдяки гранту, який отримав твір, від Українського інстититу книги.
Також придбати книжку “Це я така у бабу Устю” можна у будь-якій онлайн-книгарні або ось тут:
Залишити відповідь