Якщо гарненько походити сайтами видавництв, то у розділах, де приймають рукописи на розгляд, доволі часто можна зустріти напис “Крім фентезі”. Оце “крім фентезі” часто також фігурує в умовах літературних конкурсів. Буває, що авторів фентезі також не беруть на фестивалі художньої літератури тощо.
Що ж не так з фентезі? Чому цей жанр так часто навіть не вважають за літературу? Що за дискредитація? Чи це справедливо?
Зараз спробую стисло і структуровано пояснити, щоб ви могли зорієнтуватись.
Фентезі і фантастика
По-перше, хочу пояснити різницю між фентезі і фантастикою. Це не одне й те саме. Під фантастикою переважно розуміють наукову фантастику, тобто твори, які ґрунтуються на вигаданому (або ще не відкритому) законі фізики та/або технології. Що, якщо гравітація зникне? Що, якщо просвердлити землю наскрізь?
Наприклад, я недавно писала про книжку “Чи мріють андроїди про електричних овець?” — це приклад наукової фантастики. Там автор міркує про світ, де роботи майже неможливо відрізнити від людей.
Фентезі ж сповідує інший підхід. У фентезі головне — магія, яка просто є як частина світобудови. Вона ірраціональна і не дуже підлягає дослідженню науковими методами. Втім, для успіхів у магії зазвичай дуже важить відповідність героя. Герой має відповідати певним стандартам чи то гідності, чи то негідності, щоб вдало чаклувати.
Якщо наукова фантазія бере за основу фізику, то фентезі — середньовічний антураж і фольклорні персонажі. Гноми, ельфи, дракони, відьми, лепрекони, іфрити тощо. Це все дісталося нам, сучасному людству, у спадок від тих, хто жив до нас. До речі, чомусь дуже розповсюджена хибна думка, що Джоан Роулінг придумала гостроверхі капелюхи чаклунів — ні-ні, це було задовго до неї, це західноєвропейський фольклор.
Ось тут недавно писала якраз про “Крабата” — це твір у жарні темного фентезі, написаний задовго до Гаррі Поттер. У ньому теж є школа магії і західноєвропейський фольклор.
Тобто, якщо коротко:
фантастика — альтернативна версія науки;
фентезі — магія як ірраціональна сила.
Ось це основна різниця. Звичайно, у спрощеному і дещо узагальненому виді, адже існує багато піджанрів, гібридних рішень і віддтінків.
Також наукова фантастика може бути доволі компактною за об’ємом: 100-200 сторінок. А ось фентезі — це типово 600-800 сторінок, а може й більше. Хоча і там, і там буває всяке.
Але ж чому фентезі часто зневажають?
Причина 1: Перекомбінація
Ось це велика біда фентезі. Дуже велика частина творів — складно сказати яка, на око я б сказала, що відсотків 95% — це одні й ті самі персонажі, одні й ті самі артефакти, одні й ті самі сюжети і проблеми. Темний лорд… Світлий лицар… Пошуки Грааля… Світлий паладин, інкрустований меч… Амулет… Перемогти дракона… А дракон у печері, а там скарби… І все це мільярд разів вже було.
Так, є невеликий відсоток творів, де авторам вдається в межах жанру фентезі придумати щось свіже. Той самий Гаррі Поттер — спортивна гра зі снітчем. Хоббіт — це не фольклорний персонаж. Втім, все ж переважають твори, де кожен наступний автор просто намагається зібрати більш вдалу комбінацію зі старих вживаних елементів.
Причина 2: Пояснення магією
У магії як у рішення для літературних творів є величезний недолік: нею занадто легко можна пояснити все. А чого це вони взяли і полетіли? Ну бо магія. А звідки він знав, хто вбивця? Ну бо магія.
Магія може зробити автора дуже ледачим, а твір — малоцікавим. Здавалось би, безмежні можливості надприродних сил дають безмежний простір для уяви. Але ні. Дуже спокусливо пояснити чарами всі дірки у сюжеті. Це надто прості рішення.
Знову ж таки, буває навпаки. Буває, що автори дуже ретельно працюють над розбудовою альтернативного світу, з його магічними закономірностями; з мовою, яка має свій правопис; з предметами, властивості яких хоч і магічні, але які мають певні алгоритми або, можливо, магічну, але все ж логіку роботи.
Втім так. Фентезі часто грішить поясненням УСЬОГО магією, що веде до втрати цікавості до сюжету або це означає фінал, який розачарує.
Причина 3: Наївність
Ось про це особливо сумно писати, але це насправді дуже поширене явище. Річ у тім, що за написання фентезі часто беруться автори, у яких в силу молодості або інших обставин дуже-дуже маленький життєвий досвід. Їм ще не встигло щось аж так заболіти у реальності світу, щоби написати про це. Також писання літератури у інших жанрах вимагає знань і досліджень. Наприклад, щоб написати детектив, треба розуміти, як працює зброя, як веде розслідування поліція, що вважається і не вважається доказами у суді, від чого жертва могла і не могла померти, як діє отрута тощо. Щоб написати роман про кохання, треба теж знати багато про те, як люди переживають закоханість, що може відбуватися з тілом і чого не може тощо. Втім, щоб написати історію у магічному світі, здається, нібито не потрібні знання про реальність (див. попередній пункт).
Тут теж бувають виключення. Буває, що повну дурню пишуть у детективах і любовних романах. Буває, що для того, аби написати фентезі, автори занурюються у середньовічну архітектуру, моду, кулінарію, фехтування, верхову їзду — і ще ого-го у які складні теми. Результат може дуже вражати! Втім, знову ж таки, це рідкість.
***
Ось через ці три основні причини — перестановку давно відомих елементів, пояснення усього магією і наївність — до фентезі часто ставляться з упередженнями. Через це цей жанр видають, продають, він розвивається – але ніби якось трохи відокремленно від інших художніх книжок.
Чи це справедливо?
Залежить від ситуації. Якщо твір грішить — і рясно! — усіма трьома з описаних проблем, то читати я б його не стала. Шкода часу.
Чи є пречудові твори у жанрі фентезі? Є! Наприклад, ніжно люблю Урсулу Ле Гуїн за філософію магії, Роберта Аспріна за занурення у атмосферу його книжок. Про цих авторів ще детально напишу у майбутніх дописах.
Але спочатку —завтра— планую вам розповісти про причини, чому люди обожнюють фентезі. Попри всі причини на світі 🙂
Як завжди, новий допис вийде о 21:00.
А поки що можете подивитися на мою книжку у жанрі лінгвістичного фентезі. У ній я викорстала відомі і зрозумілі всім елементи — відьми (як символ впливу захіноєвопейський мов на українську), чорний кіт, мітли, казан тощо, — щоб розповісти у захопливий спосіб про те, як заговорити українською мовою.
Залишити відповідь